— Прикро… прикро… — озвався Верховний магістр, — я покладав на неї великі надії…
— Так, я теж, — згодився Гість, зітхнув і загадково додав: — Бо кrига тане, і ми обидва знаємо, що це означає…
Почувся цокіт скла та звук, схожий на той, коли наливають рідину.
— «Шато Марго»[6], ви не відмовитеся? — запитав згодом голос Зарніка.
— Дякую, — не відмовився Гість.
На деякий час запала тиша. Потім Велике Цабе засовав тростиною, і знову почувся його гаркавий голос:
— Містеrе Заrнік, я б хотів повеrнутися до нашої попеrедньої rозмови…
— Мені дуже приємно, що ви так опікуєтеся станом наших справ… — тон Зарніка миттю став офіційно-ввічливим. — Та здається, до цього часу я достатньо кваліфіковано виконував свої обов’язки і не потребував допомоги…
— Містеrе Заrнік, я все ж наполягаю… — відказав Гість та знову засовав тростиною. — Цей хлопець із Рутенії повинен поїхати зі мною!
— Не розумію, що викликало ваше занепокоєння? — насмішкувато запитав голос Верховного магістра.
— Його потенціал тrеба rозвинути повною міrою. Він має володіти…
— Він володітиме всім, що необхідно, — перебив Зарнік Велике Цабе, — знайдіть переконливіший аргумент!
Потім на мить запала тиша, і знову почувся саркастичний голос Зарніка:
— Чи може… ви не довіряєте мені?
— Я б так не сказав… Але ж ви rозумієте, у нього така кrов… — зашамкотів у відповідь Гість.
— Я знаю про його кров більше, ніж ви можете собі уявити, — самовпевнено кинув Зарнік.
— Саме в цьому і спrава… І це є небезпекою… Ваші гrіхи… — Гість багатозначно замовк.
— Так би одразу й сказали! — вдавано розсміявся Зарнік. — Але це мої гріхи, як ви зволили висловитись. Тому зі своїми гріхами я впораюся самостійно.
— Ви дуже самовпевнені, містеrе Заrнік, — відказав Гість, — а часу залишилося обмаль. Ви повинні rозуміти моє занепокоєння… І я наполягаю… Це у ваших інтеrесах…
— Дякую за турботу, та я не поділяю вашого занепокоєння, — ввічливо-металевим голосом відказав йому Зарнік.
— Мене вrажає ваша затятість, — крісло заскрипіло, Гість підвівся зі свого місця, важко опираючись на тростину. — Та сон Якова має спrавдитися, і ми не можемо віддати цю дrабину воrогам. Кrаще ми тоді позбудемося її.
— Не думав, що колись від вас почую таке, — голос Зарніка вже не приховував роздратування, — але ви гість, тому я вибачаю вам ваші погрози. Думаю, що розмову можна вважати завершеною.
— Ні, які там погrози, я вже стаrа людина, — нещиро зітхнув Гість і застукотів тростиною, перемістившись у невидиме для мене місце. — Але ви повинні rозуміти, що ваша гоrдовитість може вельми зашкодити нашій спільній спrаві. Як ви знаєте, у нас є конкуrенти…
Зарнік на це змовчав. Стукіт почав віддалятися. І нарешті запала тиша.
— Здається, все, — зашепотів Шуля мені на вухо, — ти що-небудь втямив?
Я у відповідь захитав головою:
— Ні… Може, то вони не про мене?
— Ну що, повземо назад? Я за тобою, — майже нечутно, самими губами скомандував Шуля.
І ми поповзли.
Ми були майже біля виходу, аж зненацька я почув попереду чиєсь гучне сопіння і зупинився. До нас хтось сунув, управно працюючи ліктями. В мене похололо в животі. Шуля теж злякано застиг.
Невдовзі ми побачили скуйовджене волосся та спітніле лице програмера Тарапати.
— А як… А що ви тут робите? — вихопилося в мене придуркувате запитання.
— Не повіриш, — реготнув Тарапата, поправивши на носі окуляри. — Верховний магістр велів привести тебе до нього.
8
Тарапата заштовхнув мене поперед себе до кімнати і доповів хлопчачим від ’сум’яття голосом:
— Номер один-сто-тридцять доставлено.
Верховний магістр сидів у глибині приміщення перед величезним коминком. Він повільно обернув голову і мовчки зробив знак рукою.
Тарапата знову підштовхнув мене, а сам позадкував і зник за дверима. У мене всередині зробилося порожньо, як при різкому спуску на каруселі. До горла підкотив огидний липкий клубок, і здалося, ще трохи — і мене знудить. Мабуть, я таки серйозно вляпався з підслуховуванням, якщо сам Верховний магістр вирішив втрутитися особисто.
Кімната була велика і прохолодна, з високими темними мармуровими стінами. Стояла гнітюча тиша, і мені здалося, що мої кроки по підлозі-шахівниці лунають аж занадто гучно.
6
Французьке марочне червоне сухе вино категорії «прем’єр гран крю» з виноградників Шато Марго. В букеті присутній аромат чорної смородини і квітів. Для виробництва здебільшого використовуються сорти винограду каберне совіньон і мерло.