Біля сивого як лунь Миколи Угодника стояла самотня бабця «божий одуванчік» і дрібно хрестилася. Ще вона раз по раз била поклони і шепотіла: «Господі помілуй, господі помілуй…» По-моєму, не за адресою. Бо «Господі» висів поряд. Із сумними добрими очима і піднятими догори двома пальцями.
Свєтка тицьнула пакетик із цукерками мені в руки і заходилася зав’язувати на голові картату жовто-зелено-блакитну хусточку, що до того прикрашала її шию, наче піонерський, чи то пак скаутський, галстук.
Вдягнута Свєтка була, як завжди — в улюблену яскраво-зелену сукню та веселі смугасті біло-червоні панчохи. Тож хусточка додала їй колориту. Тепер вона була схожа на помість Буратіно з Альонушкою. Бабуся підозріло глянула на неї і відійшла класти хрести в інший бік.
Свєтка озирнулася і, блиснувши прозоро-зеленими очима, повільно проказала:
— А ми повинні були сюди зайти… Мені ця церква снилася…
Я скептично скривився. Вона не звернула на це жодної уваги. Напівзаплющила очі і, як зомбі, почала тинялася приміщенням, обмацуючи руками повітря біля ікон.
Поряд зі мною, біля поставника, діловито перебирала свічки стара служка. Які вже трохи погоріли — гасила двома пальцями, витягувала та кидала в спеціальну таріль, мабуть, для подальшої переробки. Безвідходний у них тут бізнес…
Трохи далі, біля олтаря, задумливо стояв і втикав класичний товстенький батюшка.
— Ходи сюди… — згодом поманила мене пальчиком Свєтка. — По-моєму, я дещо знайшла…
Я підійшов. На іконі була зображена Богородиця з дитинчам. На чолі в неї була намальована восьмикутна зірка. Я придивився. На мить зображення замерехтіло, і мені здалося, що в жінки на іконі золоте хвилясте волосся. Свєтка, простягнувши руки до ікони, застигла.
Я гадав, що Світлана мене більше нічим здивувати не зможе. Та даремно… Вона була неперевершеним майстром викидати несподівані колінця. За мить Свєтка вийшла із задуми, несподівано тицьнула пальцем в ікону і гучно, на всю церкву, заявила:
— Вона народила двійню. Я точно знаю. А тут вона тільки з хлопчиком. Куди поділася дівчинка? — її обурений голос задзвенів на все приміщення, що мало непогану акустику.
Служка здригнулася, а батюшка обернув до нас чималенький торс і крякнув. Та Світлана, коли була «в дусі», мала неабияку броню. Зупинити її не зміг би навіть бойовий підрозділ херувимів.
— Куди поділи дівчинку, питаю? — знову голосно поцікавилася вона у безмовно застиглого простору.
Батюшка не витримав і посунув до нас. Важко переставляючи ноги, перевальцем, немов качка. За хвилину він багатозначно застиг поряд. На цей його маневр Свєтка відповіла тим, що не менш красномовно вперлася поглядом в його чималенький живіт і проказала:
— Відійди! Ти мені заважаєш…
Від несподіванки око у нього нервово сіпнулося, і служитель культу вирішив подіяти на неї вербально:
— Отроковіца… — повчально почав він, та Свєтка на це роздратовано його перебила:
— Кажу ж тобі, не заважай! — вона легенько змахнула рукою, і батюшка застиг з роззявленим ротом та напівпіднятою рукою — неначе скам’янів. Тим часом Свєтка знову задивилася в нікуди: —…Вони її сховали… вони не хотіли, щоб її знайшли… так, так… — прошепотіла вона та розвернула лице до мене. В очах Світлани палахкотів вогонь. — Ми повинні її знайти…
— Кого?
І тут я побачив, що до церкви повільно заходять наші переслідувачі. Я, не чекаючи відповіді, схопив Свєтку вільною рукою і, піймавши потрібний стан, провалився з нею за тоненьку стіночку олтаря.
— Ого! — пошепки виявила захват Свєтка.
— Ци-и, — замість відповіді я приклав до рота палець і задоволено посміхнувся. Мені було приємно хоч чимось її вразити.
Ми припали до невеликої шпаринки. Тим часом наші дивні переслідувачі, анітрохи не комплексуючи з приводу своєї зовнішності, неквапно підійшли до застиглого батюшки.
— Кх-х! — прокашлявся один із них
Батюшка вийшов із трансу і здивовано витріщився на несподівану зміну декорацій.
Той, що був у картатих трусах, запитав:
— Хтось заходив у церкву перед нами?
Батюшка зацьковано кивнув.
— Куди вони поділися?
Батюшка розгублено знизав плечима.
— Хто це був і що вони тут робили? Не мовчи, відповідай! — присунувся до нього другий «турист».
— Хлопєц з дівчиной… Богохульствовалі…— слухняно відповів батюшка.
— А точніше?
— Отроковіца утвєрждала, что Богородіца проізвела на свєт двійню… — змовницьки нахилив голову до нього батюшка та зробив круглі очі.— И спрашивала о какой-то дєвочке…