«Турист» у картатих трусах на цю його сповідь незадоволено хитнув головою та презирливо клацнув язиком.
Я не витримав і пошепки запитав у Свєтки:
— То яку дівчинку ми повинні знайти?
Вона глянула мені в очі і тихо почала:
— Я думаю… — а потім опустила погляд і скривилася: — Я не певна… що тобі про це потрібно зараз знати…
Якби я міг спопеляти поглядом, я б залюбки пропалив у ній дірку.
15
Після того випадку у турпоході Ангеліна намагалася бути пильнішою і не зводити з нас погляду. Або нікуди не відпускати, що для неї було одне і те ж.
Була неділя. Дощило. Ангеліна поїхала у справах, ми лишилися зі Свєткою вдома самі. З розпорядженням не полишати приміщення. Я не вельми дослухався наказів Ангеліни, але сьогодні була така мерзотна погода, що й самому нікуди не хотілося вилазити. Я півдня валявся на дивані й мусолив уже тричі читаний детектив.
До кімнати постукала, а потім і просунула голову Свєтка:
— Привіт! Чим займаєшся?
— Читаю, — пробубонів я.
— Сьогодні потрібний день. Молодик… Золотий лебідь… Дев’ятий ключ… — таємниче проказала вона.
Я відмахнувся від неї, як від настирливої комахи:
— Відстáнь!
— Я тобі обіцяла показати… Я малюватиму пентакль. Ти що, не хочеш побачити? — хитро примружила очі.
— Знаю, я тебе… Сама ж нічого не знаєш, тільки балачки балакаєш… А як до діла…
— Мені потрібен молоток, гвіздок і мотузка… — значуще проказала Свєтка. — Допоможеш знайти?
— Для чого?
— Кажу ж, малюватиму пентакль! Щоб відкрити портал!
— Гаразд, — буркнув я і підвівся з дивана. Вона мене заінтригувала — таким дивним набором приладів для відкриття порталу.
Ми швидко знайшли на кухні гвіздок вкупі з молотком. Із мотузкою було складніше.
— Пасок годиться? — спитав я, зазирнувши у ванну.
— Годиться… — швидко зорієнтувалася Свєтка і витягнула пасок з Ангеліниного халату. — А ще мені потрібні крейда і довга лінійка…
Крейда і лінійка відшукалися в її кімнаті. А ще там вона прихопила ефірну олію кориці й пачулі.
— Кориця — щоб тобі корилися, — пояснила вона. — А пачулі для того, щоб тебе почули.
— Чого? — перепитав я, не особливо сподіваючись на логічну відповідь. І був правий, бо Свєтка, таємниче поблискуючи очима, понесла:
— Пачулі ще називають цвинтарним пилом… Пилом кладовища…
— До чого він тобі?
— До того, що це таке масло, щоб умаслити світ мертвих… — зі знанням справи вела далі вона. І додала трагічним шепотом: — Та це так, про всяк випадок… Раптом вони будуть проти нашого наміру…
Потойбічні зі світу мертвих, певно, були не проти, бо за мить Свєтка була вже у вітальні. Стала посеред кімнати й оцінювально окинула її оком:
— Що ж, місця вистачить…
Потім вона швидко та вправно відкотила половик, узяла пасок і прибила один його край просто до підлоги гвіздочком:
— Це буде центр…
Крейдою вона, досить спритно прокручуючи пасок навколо осі, намалювала коло. Вийшло цілком пристойно, майже ідеально рівно. Потім вона довго повзала по підлозі й вимірювала, щоб розділити коло на вісім частин. Причому вона зорієнтувала лінії відносно сторін горизонту, користуючись компасом. Свєтка не переставала мене дивувати. Подумати тільки, виявляється, такий вельми потрібний предмет, як компас, у неї завжди був просто в кишені…
Потому Свєтка розділила коло ще й на три рівні частини. І почала малювати навпроти кожної риски не зрозумілі мені знаки.
— Це — ключі…— висолопивши від старання язик, пояснила мені.— Все… Розписала — всі вісім.
Вона витерла спітніле чоло і, раптом вирячивши очі, крикнула:
— А ніж? Я ж ледве ножа не забула!!!
Свєтка вмить підхопилася і через секунду вже вибігла з кухні зі здоровенним тесаком. Я підозріло подивився на нього. Сподіваюсь, вона не зібралася приносити тут криваві людські жертви?
Свєтка, дякувати Богу, не збиралася, а просто встромила ножаку на сході, там де співпали дві риски початку поділу на вісім і на три. Потім вона підвела очі на мене:
— Тепер твій час діяти… Ти ж — відмикач.
— Ну… І що мені потрібно робити? — скептично озираючи коло, запитав я.
Свєтка знизала плечима:
— Не знаю… Мабуть, стати в центрі…
Я презирливо хмикнув. Ось так вона завжди… Утягне в якусь пригоду, а потім — не знаю, не можу, не час, не можна…
Свєтка винувато повторила:
— Либонь, тобі слід стати в центрі кола… А там воно все саме відкриється… І ти зрозумієш, що треба робити.