— А ти вже знаєш хоч щось японською?
— Знаю, — швидко відповіла вона, покинула парасольку і, притуливши руку до вуха, як слухавку, проказала: — Мосі, мосі[31]…
— Геніально! — вишкірився я. — А ще?
Майя одразу ж швиденько випалила:
— Аната ва суки да! — й очі в неї задоволено блиснули. Вона вважала за честь остаточно збити мене з ніг своєю ерудицією.
— Чого це ти лаєшся? — засміявся я у відповідь.
— Дурний, — вона легенько вдарила мене кулачком у плече, — «аната ва суки да» з японської — «ти мені подобаєшся»…
— Що, правда? Подобаюся? — я звів брови. Мені приносило неабияке задоволення дражнити її. Вона дуже кумедно надувала губи.
— Ну ти й твердоголовий, — ображено почервоніла Майя. — То вираз такий…
— Ну-ну… — всміхнувся я.
— А ще я вмію складати оріґамі[32] і слухаю японський рок… — продовжувала хвалитися вона.
— А… Японський рок… — закивав я, ховаючи посмішку, — це щось типу естонського репу?
— А що таке естонський реп? — не відчула моєї іронії Майя. І одразу ж забула про своє запитання, бо інформація переповнювала її, й слухати когось, а не говорити самій, їй було не до сили. Вона вела далі, помахуючи ніжкою: — Ми навіть були на концерті самого Ґакта, ну того, який Gackt Camui… Він ще написав пісню до «Фінальної фантазії»… Кажуть, із нього змалювали одного з героїв… До речі, тобі теж сережку в вухо — і будеш вилитий Genesis із «Фінальної фантазії»… Чуприна в тебе на очах годящої довжини…
— Яка ще фантазія? — я прибрав чуб з очей.
— Село ти не асфальтіроване, — скривилася мала, — це така гра комп’ютерна, японська.
— Ну, звичайно ж, японська, — я значуще клацнув язиком і провадив: — А… Genesis[33] — то що, ім’я?
— Ага, — не кліпнула оком Майя.
— Ну, Японія рулить…
Японія рулила не тільки в цьому. Про це я довідався буквально наступного дня.
Майя, хоч і приїхала тільки тиждень тому, та вже встигла облазити горище свого будинку і виявити в квартирі поряд несподіваних сусідів. З горища можна було за ними підглядати. Звісно, у віконечко вентиляційної шахти…
Тому по обіді ми сиділи і підглядали. Мала обожнювала таємничі пригоди.
— Ци-и, — притулила вона палець до вуст, — тут збирається один таємний орден…
— Щось цих таємних орденів розвелося… — посміхнувся я, — та й який же він таємний, якщо ти про нього знаєш?
— Тихіше… — очі в неї заблищали. — Я думаю, що це масони…
— Чому? — озирнувся я на неї.
— Дивися… самі чоловіки, — зашепотіла, вказуючи на тих, хто внизу. І таємниче округливши очі, додала: — Масони на свої зібрання жінок не пускають…
Справді, у велику, занадто простору для приватного помешкання залу сусідської квартири заходили самі чоловіки.
— А чого жінок не пускають? — поцікавився я.
— Бо масон — це теж саме, що і бабай, — прошепотіла мені на вухо Майя.
— Чого це? — витріщився я на неї після цього одкровення.
— Ну ти й тупий… — скривилася Майя.
— Чого це я тупий? — я штовхнув її в бік.
— Заладив «чого це, чого це…» Ма-сон, Ба-бай — і те, і те натякає, що мати спить… Тому і без жінок… А зараз замовкни й дивися… — вона на секунду затримала подих, та не в змозі мовчати, знову гучно зашепотіла: — Певно, одягнуть фартушки й ходитимуть по колу… Як діти, коли матері поряд немає…
Звідкіля в неї взялися такі глибокі знання щодо ритуалів масонів, я не встиг запитати. Бо до кімнати, де вже зібралося й розсілося за круглим столом приблизно п'ятнадцять чоловіків, зайшла жінка. Струнка жінка з пишним рудим волоссям та не менш пишними грудьми. По мармуровій плитці весело зацокотіли її високі підбори. Я не втримався від їдкого коментарію:
— А ти казала, що вони жінок не пускають…
Майя знизала плечима і розчаровано скривила ротик:
— Ну, тоді це, мабуть, не масони…
Тим часом зібрання почалося. Майже одразу з доповіді Пишногрудої. В неї був професійно поставлений низький голос у поєднанні з неприємною манерою розтягувати слова.
— Якщо дехто думає, що за індустріальною епохою почалася інформаційна, — почала вона, — то він дуже помиляєтеся. Навіть біотехнології — це вже не актуально. Наразі перед нами — епоха психотехнологій. Для вирішення майже всіх нагальних питань використовується психонетика[34], видатна роль у розвитку якої належить японським ученим.
34
Психонетика (термін, введений японським підприємцем Татеїсі Кадзумо в 1970 р.) — сукупність психотехнологій, побудованих на єдиній методологічній основі і спрямованих на вирішення конструктивно поставлених завдань із використанням особливих, притаманних лише психіці властивостей.