Я подивився на опецькуватого юнака і гмикнув:
— Це що, твій хлопець?
Миша скривилася:
— Ні. Так, однокурсник. Розслабляємося після екзамену. Взагалі-то у мене завдання адаптуватися до життя в Україні. Завести потрібні знайомства… Тож я поки вчусь. В університеті…
— А хтось із наших тут іще є?
Миша заперечливо захитала головою:
— Не знаю… Чула тільки, що нібито Тарапату понизили і перевели працювати в Київ, на побігеньки. Та невдахи мене не цікавлять…
— Тарапата? — я був радий чути це ім’я. І виразно подивився на Мишу. — Лоро, а ти мені не допоможеш його знайти?
— Ну… — Миша хитро зморщила кирпатий носик. — Якщо…
— Якщо що? — всміхнувся я їй у відповідь.
Вона удавано зітхнула:
— Тобі неможливо відмовити… Гаразд, записуй координати.
Ага, кажеш, невдахи тебе не цікавлять. Не така вже ти й проста, якою хочеш видаватися, Мишо…
Я попросив у бармена ручку і нашкрябав номер телефону Тарапати та робочу адресу просто на паперовій серветці.
Миша, покинувши своє питво, весь час загадково дивилася на мене, звабливо усміхаючись та покручуючи в руках своє ідеально біле довге волосся. Потім якось непомітно підсунулася ближче, і я незчувся, як вона опинилася зовсім поряд. Секунда — і Миша тихо і ненав’язливо обвила мене, немов ліана: одна її рука ніжно торкнулася моєї потилиці, а друга обличчя. Я побачив її великі сірі очі з розширеними зіницями і яскраві губи, що пахли суницею, прямо перед собою. Серце в мене забилося швидше. Потім вона несподівано присунулася ще ближче, і через секунду мені нічого не лишалося, як відповісти їй на поцілунок. Серце гупало вже, як навіжене, і я в цю мить був готовий іти за Мишею туди, куди вона накаже.
Та вона так само несподівано відсунулася, і поки я збирав докупи свій палаючий мозок, встигла видобути з маленької шкіряної сумочки люстерко і незворушно підвести губи помадою. Потім підсунула до мого недопитого коктейлю свою серветку, зверхньо посміхнулася до мене, геть очманілого:
— Губи витри!
Поки я незграбно витирав губи, Миша граційно зістрибнула з високого барного стільця і пішла геть, спокусливо похитуючи стегнами.
Деякий час я вражено дивився її услід.
6
Тарапата стояв і палив у внутрішньому дворику біля дверей офісу. Він був таким, як завжди: з трохи розтріпаним волоссям, неуважливим поглядом і цигаркою в роті. Я підійшов і став перед ним. Усміхнувся:
— Привіт!
— Обранець долі! — Тарапата округлив очі, розквітнув усмішкою і відкинув недопалок. Та вмить спохмурнів: — Як ти мене знайшов?
— За адресою, — незворушно відповів я.
— А хто тебе вивів на мене? — запитав підозріло.
— Миша, — відповів я.
— А-а! Тоді зрозуміло, — Тарапата у ту ж хвилю витяг із кишені чудний прилад з вусиками і діловито кивнув мені: — Ходім!
Ми вийшли на вулицю, де було доволі шумно від людей і машин, що, розбризкуючи грязюку на першу зеленіючу травичку, мчали дорогою повз нас. Тарапата одразу ж заходився водити приладом по мені.
— Миша, кажеш? — протягнув Тарапата, затримав прилад біля лівого боку моєї сорочки і завмер, як кіт, що чатує на здобич. А потім швидким рухом заліз до мене в кишеню і витягнув з неї маленьку, розміром з канцелярську скріпку, штуковину. — Тоді вона тебе ним і нагородила!
— Що це?
— Жуч-чок… — клацнув язиком Тарапата і поклав жучок на долоню.
Я здивовано вирячився на цю маленьку річ. А Тарапата, вільною рукою поправивши на носі окуляри, сказав:
— Недобре, якщо за тобою стежитимуть, — підморгнув мені.— Правда ж, обранець долі?
І підхопивши жучок двома пальцями, витяг із кишені жуйку. Трохи пожував її та, виплюнувши на долоню, повів далі:
— Ну, нічого, ми його от так, — і приліпив жучок жуйкою до капота автомобіля, припаркованого на тротуарі поряд. — От і все!
«Ну ти й падлюка, Миша…» — подумав я.
А Тарапата нарешті розкрив обійми:
— Ну, привіт, обранець долі!
У Тарапати був доволі просторий особистий кабінет, правда, завалений ящиками з паперами. Комп’ютерної техніки теж було вдосталь.
— Робота нуднюща… — сказав він, всідаючись у високе шкіряне крісло. — Треба перевести в цифру всі архівні документи…
Я теж усівся на вельми зручний диванчик, оглянув численні купи паперу і згодився:
— Так… Тобі не позаздриш.
Тарапата відкинувся на спинку крісла і, витягнувши ноги, зручно прилаштував їх на стілець, що стояв поряд, і глянув на мене ясним поглядом:
— Ти не уявляєш, обранцю, як я радий тебе бачити живим та неушкодженим! Після того, що тоді сталося, я вже й не знав, що думати…