Вибори та бандити
Лоумер Кейт
1
Другий Секретар посольства Землі Ретиф вийшов зі свого готелю на вулицю, обвішану прапорами і заюрмлену тубільцями: пухнатими, метушливими істотами росточком від фута до ярда, схожими на бурундуків–переростків із задертими догори волохатими хвостами. Відразу з бічної вулиці висипала компанія розклеювачів, які взялися, протискуючись крізь юрбу, моторно здирати зі стін магазинів передвиборні плакати, наклеюючи на їх місце свої власні. Слідом за ними негайно кинулися розповсюджувачі листівок, прикрашаючи зображені на плакатах фізіономії вусами, бородами і скошеними до носа очима. До них з гучними веселощами приєдналися перехожі, одні чорнили фізіономіям зуби, інші додавали до кінчиків кнопкових носів відсутні бородавки, треті віднімали у перших і других пензлі для того, щоб пройтися ними по обличчях їхній колишніх власників. У повітрі замигтіли кулаки, здійнявся голосний лемент.
Хтось тицьнувся Ретифу в коліно: маленький оберонець у синіх штанцях і білому заплямованому фартуху тріщився на нього знизу вгору широко розкритими сповненими тривоги очима.
Благаю, шляхетний пане, пронизливо запищала крихітна істота, поспішай чи все загине!
А що сталося? поцікавився Ретиф, помітивши цятку борошна на щоці оберонця і мазок глазурі на кінчику його носа. Тістечка підгоряють?
Значно гірше, мілорд, громілі! Оскаженілі велетні от–от рознесуть нашу крамницю! Прямуй за мною і побачиш!
Оберонець стрімко розвернувся й чимдуж понісся вперед.
Круто збігаючою вниз брукованою вуличкою з тісно поставленими будинками, у яких балкони других поверхів саме діставали йому до маківки, Ретиф крокував слідом за оберонцем. У відкритих вікнах миготіли інтер'єри іграшкових будиночків з іграшковими ж столиками, крісельцями та телеекранами розміром у поштову марку. Коли він проходив поряд, ясноокі мешканці цих будинків висипали на балкони, цвірінчачи, наче горобці. Він з обережністю пробирався між публікою, яка гуляла вулицею: дванадцятидюймовими плутнями, вісімнадцатидюймовими рокоталами у бузкових і червоних перах, двофутовими чубами в торочкуватих шапочках і фартушках, величними блефунами ростом аж у три фути шість дюймів, дуже елегантними у своїх мереживних комірцях і рожевих перуках. Незабаром попереду почулися верескливі крики, дзенькіт битого скла і якісь глухі удари. Завернувши за ріг, Ретиф опинився прямо в гущавині подій.
Перед крамницею, на вивісці якої красувалася абияк намальована ковбаса, зібралася юрба, обступивши кільцем з півдюжини гігантських оберонців ще не знайомого Ретифу різновиду: гордовитих чепурунів, одягнених у брудні шовки, з неохайно підстриженими хвостами та з ятаганами, підвішеними до талій, якщо, звичайно, можна говорити про талію істоти, статурою більш за все нагадуючу кеглю. Один із членів цієї ватаги тримав за вуздечки їхніх скакунів лускатих тварюк із шипатими гривами, що разюче нагадували весело розмальованих носорогів, з іклами, які стирчать з пащ та довгими м'язистими лапами. Двійця величезних тубільців запопадливо гатила ломами по перемичці дверного косяка. Інша пара з чималою вправністю розносила кувалдами стіну біля дверей. Шостий громіль, який вирізнявся червоним паском із заткнутою за нього пістолею, стояв, склавши на грудях руки, і посміхаючись, показуючи розгніваній юрбі гострі зуби.
Цією крамницею володіє мій троюрідний і внучатий дядечко Мочильник Друзк, випічка і випивка, пропищав Ретифові маленький гід. Невелика дружня бійка через політичні розбіжності — ще куди не йшло, але вони ж повністю розорять нас! Благаю, мілорде, чи не погодитеся ви заспокоїти цих тварюк?
Він заметушився, розчищаючи Ретифові шлях у юрбі глядачів. Власник червоного паска, помітивши наближення Ретифа, забрав із грудей руки, причому одна з них застрягла поблизу рукоятки пістолі, Ретиф побачив, що це гроачіянська копія подрібнювача, якими користувалися на Конкордіаті років з двісті тому.
Не наближайся, чужоземцю, вимовив громіль скрипливим баритоном. Що тобі тут треба? Ваш барліг он там, на сусідній вулиці.
Ретиф ласкаво посміхнувся навислому над юрбою ведмедеподібному оберонцеві, чиї очі знаходилися майже урівень з його, а вага була, мабуть, значно більшою.
Та ось, надумав купити собі пончиків з повидлом, сказав землянин, а тут твої хлопці схоже дорогу загороджують.
Геть, землянику! Іди шукай собі закусь в іншому місці. Я, бігме, трохи притомився, передвиборна кампанія, те і се, от і надумав ушанувати своєю присутністю цю жалюгідну забігайлівку. А моя братва вирішила розширити двері, щоб вони відповідали моїй шляхетній комплекції.