Але… я вважаюся найдужчим лучником у зграї!
Плюнь, Фіме, не переймайся. Краще уяви, як вони стануть тебе поважати, коли ти приведеш власноручно полоненого тобою живого землянина.
Як це?
А так. Подумай сам, я отут зовсім один, зброї в мене ніякої немає, чого ж мені пручатися?
Так… але однак же…
Знаєш, усе–таки краще буде, якщо ти приведеш мене бранцем, ніж якщо я сам туди заявлюся та й ще скажу, що це ти показав мені дорогу.
Невже ти зважишся на настільки брудний обман? задихнувся Фім.
Ясно зважуся, якщо ми негайно не вирушимо у дорогу, завірив його Ретиф.
Ну добре, зітхнув Фім. Схоже, подітися мені нікуди. Вірніше, це тобі нікуди подітися. Крокуй уперед, бранець. Залишається тільки сподіватися, що Його Шаленство нині в доброму гуморі. Інакше він підніме тебе на дибу і ти йому миттю все викладеш!
4
Декілька дюжин здоровенних мужиків, які ліниво тинялися навколо загального кухонного казана, чи валялися у тіні смугастого навісу, натягнутого між деревами, з помірним інтересом дивилися на появу їдучого на битні Ретифа та слідуючого за ним Фіма Дурна верхи на топтуні. Фім їв самотнього землянина очима, покрикуючи на нього, щоб той квапився.
Тпру, валайдо, приїхали! проревів він. Злазь і чекай, доки я не отримаю вказівок Його Шаленства чи відразу нам тебе порішити чи трохи побавитися, поки ти ще живий!
Гей, що це за чудовисько, Дурне? гаркнув великий, нескладний розбійник, коли Ретиф зіскочив із сідла. Не інакше, як чужоземець?
Ясна річ, не оберонець, промовив інший. Може це двоокий різновид п'ятиоких?
Відваліть від нього, душогуби! проревів Фім. Геть з дороги! Я спіймав цього земляника, щоб розважити великого Гордуна його нахабними промовами!
Нахабними промовами, треба ж! Я і твоїми–то ситий до несхочу, Дурне! От не зійти мені з цього місця, якщо я у цю ж мить не зарубаю цю тварюку! і промовивши такі слова велетень рвонув з–за поясу палаш, так що сталь вискнула, начебто по ній пройшлися бруском.
Зупинися, Жукуватий Зубе! заревів гороподібний громіль, одягнений у забруднену жовту хламиду. Нудьга ж у нас в становищі смертна. Може, цей виродок спочатку потішить нас яким–небудь фокусом, а вже потім ми йому горлянку і переріжемо?
Що у вас тут за гамір? прорізав загальний гомін вже знайомий Ретифу баритон. Високий громіль, обв'язаний червоним паском, проштовхувався крізь юрбу, яка роздавалася перед ним з незадоволеним ремством. Коли погляд його, нарешті, вперся у Ретифа, він різко зупинився.
Здається мені, хлопче, сказав він, що я тебе вже десь бачив.
Так, доводилося зустрічатися, визнав Ретиф.
Хоча взагалі ж усі ви, земляники, для мене на одне обличчя… Дір Багрець непевно пошкрябав пальцем щелепу. Начебто б на Кондитерській вулиці справа була…
Цілком вірно.
А–а! Згадав! Дір Багрець ляснув Ретифа по плечу. Ми ж з тобою пили разом! Ну, братва, звернувся він до розбійників, і вмазав же мені цей земляник, що твій топтун брикнув, хоч убийте мене, не пригадаю, у чому в нас там справа була. Як, кажеш, тебе прозивають, хлопче?
Ретиф. Радий, що в тебе така добра пам'ять, Діре Багрецю, тим більше, що твої співвітчизники зараз обговорювали яким чином найкраще спекати мене від усіх моїх неприємностей.
Та що ти кажеш? Дір Багрець загрозливо подивився навколо, поклавши руку на ефес свого ятагана. Ніхто не сміє вбивати моїх співбражників, крім мене самого, зарубаєте це собі на носі, ласкаві мої!
І він знову повернувся до Ретифа.
Слухай, а ти часом не міг би ще разок почастувати мене тим самим?
Я своє частування бережу для особливих випадків, відповів Ретиф.
Так який же тобі ще випадок? Ніяк, а я відігнав від тебе, хоч і ненадовго, цих свистунів, адже вони б тебе на шматки розірвали.
Ми це відсвяткуємо трохи пізніше, сказав Ретиф. А зараз я волів би коротко переговорити з Його Шаленством.
Якщо я скористаюся своїм впливом, щоб звести тебе з ним, ти мені потім ще чого–небудь покажеш?
Якщо справи підуть звичайним порядком, відповів Ретиф, ти, я думаю, можеш на це твердо сподіватися.
Ну, тоді ходімо, Дір Тифе. Подивимося, що я зможу для тебе зробити.
5
Розвалившись у гамаку, який висів під багатобарвним балдахіном, Гордун Нечемний байдуже дивився на Ретифа, поки Дір Багрець пояснював хто це такий. Гордун являв собою величезного, значно переважаючого ростом середнього свого одноплемінника громіля, з гладкого тіла якого пишними складками спадало розшите стеклярусом одіяння. Слухаючи, він вибирав великі зелені ягоди зі стоячої біля його ліктя срібної з хвилястими краями чаші, обсипав їх, потрясаючи золотою сільничкою, екзотичними солями і кидав собі до рота.