Акакій Церетелі
ВИБРАНА ПРОЗА
Акакій і Тарас
Єдиний наш Акакій
Той, хто бував у Тбілісі, не міг не помітити в затишному скверику на проспекті Руставелі величного пам’ятника: на п’єдесталі пліч-о-пліч стоять два натхненні співці духовного відродження грузинської нації, два поборники її свободи й незалежності — Ілля Чавчавадзе й Акакій Церетелі.
Вони вступили в літературу на початку 60-х років XIX століття, коли в суспільстві почали вщухати біль і розчарування, пов’язані з втратою державності Грузії, її політичної та економічної самостійності. Вже згасли відлуння відчайдушних повстань мтіулів і кахетинців, змови інтелігенції 1832 року, внаслідок придушення якої громадська думка країни, здавалося, була знищена назавжди. Наче несподіваний поштовх після одгримілих землетрусів, спохитнуло Грузію селянське повстання в Мегрелії 1857 року, жорстоко придушене каральною експедицією царату. Останнє грузинське князівство, формально ще зберігаючи престол, доживало свої дні. Вже відійшов у інший світ співець минулої слави батьківщини Олександр Чавчавадзе, в азербайджанській землі спочивав печальний вершник крилатого коня Мерані Ніколоз Бараташвілі, а його дядько — блискучий поет і хоробрий воїн — генерал Григол Орбеліані продовжував штурм гунібської цитаделі нескореного дагестанського імама. В літературі панував повний штиль, ніби й не було фатальних змін у долі народу, наче її колесо не покотилося назад, невпинно й зловісно.
Провісницею важких, рішучих боїв за відновлення приспаної творчої енергії народу стала публікація віршів двох молодих авторів на сторінках березневого номера журналу «Ціскарі» («Вранішня зоря») за 1859 рік.
Навряд чи котрийсь із них міг тоді передбачити, що через кілька місяців після цієї заочної зустрічі вони зійдуться як брати в столиці далекої північної країни — в Петербурзі, щоб незабаром взяти на себе виняткову відповідальність ватажків національно-визвольної боротьби рідного народу, словом і ділом стати на захист його життєвих інтересів, його культури і традицій.
Покоління грузинських шестидесятників, або «тергдалеульців» (тих, хто напився води з Терека, тобто одержав освіту в Росії), поряд з політичною висувало й суто літературно-мистецьку програму, яка полягала перш за все в утвердженні матеріалістичної естетики, спростуванні патріархально-феодальної ідеології «батьків» — письменників старшого покоління. Боротьбу між «батьками і дітьми», що мала принципове значення для майбутнього грузинської культури взагалі і яку блискуче виграли «діти», разом з Іллею Чавчавадзе очолював і Акакій Церетелі.
Ілля та Акакій — як любовно називають їх грузини — поєднані в пам’яті поколінь так само нерозривно, як вони були поєднані в свідомості їхніх сучасників — друзів і недругів.
Заснування «Товариства для поширення грамотності серед грузинів», відновлення професійного театру, створення Грузинського драматичного товариства, розвиток національної журналістики і, — найголовніше, — збагачення духовної скарбниці народу перлинними зразками поезії та прози — ось стислий і далеко не повний перелік їхніх заслуг перед вітчизною. Митці знали ціну один одному, і коли між ними навіть спалахувала суперечка, — й таке часом траплялося, — не опускались до особистих образ, полемізували коректно. Ілля Чавчавадзе щиро поважав свого великого побратима. Це засвідчує зокрема лист, адресований Акакію, коли після заборони царською владою єдиної на той час грузинської газети «Дроеба» («Час») було вирішено перетворити журнал «Іверія» («Грузія») на щоденну газету.