— Петре був лисий, — показала на чоло і примусила прикласти до чола три пальці.
— Борода — ось така, — і хлопчик опустив складені пальці до живота.
— А вуса — звідси і сюди. — І хлопчик переніс руку з правого плеча на ліве.
Ми, звичайно, досить точно й яскраво уявили собі такого лисого старого Петре з довжелезними вусами і бородою і, сміючись, стали повторювати ці слова. В результаті хлопчик з поганою пам’яттю навчився хреститись, а наступного дня вивчив напам’ять «В ім’я отця і сина». Радості нашій не було меж. Мама теж зраділа і спитала мене:
— Ти, здається, ще не вмієш читати молитви?
— Чому ж не вмію? Навчився в селі, мені там не дозволяли лягти спати, поки я не прокажу молитву.
І я прочитав напам’ять:
— Гарна молитва, — сказала мати, — але все-таки сільська. У нас зовсім інші молитви, їх склали святі отці, доведеться тобі їх вивчити.
Я, зрозуміло, не сперечався і за місяць вивчив «Вірую», «Помилуй мя», «Отче наш», «Святий Боже» та інші. Мені так сподобалося завчати молитви, що захотілося навчитись і писати. Однак матір сказала:
— Ти поки що дурненький, читання й письма ще не здолаєш. Коли порозумнішаєш і гарно поводитимешся, я навчу тебе грамоті, а зараз ти ще не гідний цього.
Після такої відповіді, звісно, бажання вчитися ще дужче розгорілося в мені. Я вельми старався порозумнішати і, як брати і сестри, бути гідним навчатися грамоті.
Я заздрив їм, що вони вміють читати. Та настав і мій час.
Якось мій брат, лише на кілька років старший за мене, прислуговуючи священику під час богослужіння, прекрасно прочитав «Апостола». Після закінчення служби всі, малі й дорослі, захоплювались ним і розхвалювали. Мене гризли заздрощі й образи.
Хтось із селян спитав:
— Коли ж ти читатимеш?
Інший відповів йому замість мене:
— В ніколишню неділю!
Я здогадався, що з мене кепкують, і, ображений, причепився в той день до старшої сестри, прохаючи її, щоб навчила мене читати. Вона сказала: «Дивись, щоб не дізналася мати», — і почала крадькома вчити мене. Я дуже швидко подужав абетку і почав читати по складах.
— Якщо ти так старанно вчитимешся, я навчу тебе «Апостола» і влаштую так, щоб ти прочитав у церкві, — заохотила сестра. — Мати здивується і похвалить...
Сподіваючись на успіх, я дні й ночі тільки й думав про це. Хіба міг я здогадатися, що все це підлаштувала сама мати, аби заохотити мене до читання. Завдяки її далекоглядності я дуже захопився книжками: не минуло й року, як я почав допомагати священикові під час богослужіння.
Матір нас не пестувала. «Надмірна ніжність псує дітей», — казала вона. І справді, хоч вона нас ніколи й пальцем не торкнула, ми все-таки дуже побоювались її. Вона не прощала нам жодної провини. І її покарання були завжди якісь незвичайні, своєрідні. Скажімо, одним із них була заборона читати.
— Хто завинив, той не гідний брати книжку до рук.
Треба було бачити, як ми засмучувалися.
— Ага! Ага! — дражнили нас дворові парубки і дівчата. — Відібрали книжку! Відібрали книжку!
І не було меж нашому сорому і прикрості.
Протягом кількох років я гарно засвоїв хуцурі, а мхедрулі[10] вивчив цілком самостійно. Перші букви виписували на бечі[11]. Читати по-російському мене навчила мати, але було багато слів, яких не розуміли ні я, ні вона. З російських книжок у нас була всього-на-всього одна пошарпана книжка московського видання «Разговор». Отой «Разговор» я з допомогою матері й вивчав напам’ять.
Матір настійно домагалася, щоб ми ні хвилини не сиділи склавши руки, і справді виховувала нас дуже своєрідно. Ми завжди бігали по луках, по лісах босоніж, голомозі і не боялися застудитись.
— Людину треба з дитинства загартовувати, щоб потім усе в житті змогла винести, — повторювала інколи матір, і її напучування справді пізніше знадобилися нам.
А щоб читач міг докладно уявити собі, як нас виховували в селі, я опишу, чим ми займалися з року в рік і як проводили день.
Прокинувшись уранці, ми ще в ліжку проказували молитви: «Дякую тобі, Творче» та інші. Потім умивалися, одягались, ставали перед іконами, знову читали молитви, а крім них, ще й акафіст. Після молитви похапцем снідали, — схопивши чого-небудь, щоб нас не зурочив горобець, коли виходили з дому натщесерце. Потім сідали до книжок і, тільки закінчивши всі заняття, звільнялись до самого вечора.