Я на все життя запам’ятав такий випадок. Був у нас один учень, росіянин, на прізвище Крижанівський, дуже гарний хлопчик в усіх відношеннях, але надто непосидючий, неспокійної вдачі. Якось він на півгодини запізнився в клас, і директор наказав відшмагати його. А що він того дня не приготував якийсь урок, то вчитель теж наказав його відшмагати. Після занять його ще раз відшмагали на вимогу наглядача:
— Кажуть, ти вдарив каменем сусідського хлопчика. Його батьки поскаржилися на тебе.
Однак біда Крижанівського на цьому не кінчилась.
Усі, хто були ним незадоволені, поскаржились інспектору, і той вирішив відшмагати його ще раз.
Інспектор був надто суворий, усі до смерті боялись його. Крижанівський не зніс тортур і кинувся в Ріоні. Він, звичайно, втопився б, якби поблизу не опинився один з учнів, мегрел, чудовий плавець.
Ну, а ляпасам і запотиличникам не було й ліку. Лихо тому, в кого було густе, хвилясте волосся!
Одного з учнів, Чачіашвілі, природа наділила великими вухами. Якось озвірілий наглядач надірвав йому вухо до половини. Вухо напухло і лише через кілька днів почало гоїтися. Та кого це турбувало — гоїлось воно чи ні! Його знову скубли за вухо і знову надривали. Зрештою хлопчик кинув таки школу.
Учня, на прізвище Клдіашвілі, той самий наглядач так сильно вдарив лінійкою по чолу, що пошкодив кістку. Кров юшила з рани. Хлопчик знепритомнів, його віднесли додому. Та на цей випадок ніхто не звернув уваги. І таких історій не злічити.
З Божої ласки я уникнув таких страждань — побили мене лише один раз, але й того було досить, щоб у душі лишилася рана на все життя.
Учитель не злюбив мене відтоді, коли директор особисто привів мене в клас. Він, звичайно, жорстоко розправився б зі мною, аби тільки мав для того привід. Одного разу хтось із учнів приніс у клас хачапурі і запропонував розіграти його в лотерею, до того ж квиток коштував одну копійку. Всі підписалися. Я теж не втримався і підписавсь. Учитель застав нас за цим заняттям і розгнівався: як це ми посміли влаштовувати лотерею! Він узяв у руку дуже велику лінійку і став викликати поодинці всіх, хто підписався.
— Покажи мені руку, якою ти підписувався, — казав він і щосили бив по руці.
— Ну що, будеш іще раз підписуватися? — додавав він глузливо.
Я підійшов до нього останній, бо в журналі записано всіх за алфавітом, а моє прізвище на Ц. Я знав уже на той час байки Саби Орбеліані й згадав хитрощі, до яких удався одуд, щоб порятуватись від лисиці. Наступним мав бути урок каліграфії. «Якщо в мене болітиме права рука, — подумав я, — погано напишу урок», — і вирішив пожертвувати лівою рукою. Вчитель, звісно, сказав мені те саме, що говорив іншим:
— Покажи-но руку, яка согрішила.
Я подав ліву руку. Він спочатку вдарив по ній, а потім удав, ніби сумнівається в моїй щирості.
— Не може бути, щоб ти підписався лівою рукою.
Я зізнався в брехні, він ударив мене й по правій і відпустив.
Звичайно, було боляче, але мене мучила думка, що я помилився, одержавши «дві лінійки». Я плакав, рука в мене тремтіла, звісно, годі було й думати, щоб написати чисто урок. Переглядаючи наші зошити, вчитель мою роботу забракував — і мені знову дісталося.
— Пиши чистіше!
До кінця уроку я дістав ще чотири удари лінійкою.
Я ніяк не міг оговтатися після того дня. Не міг викинути з серця те, що випало на мою долю в той день. У мене зіпсувався почерк — і відтоді я пишу нерозбірливо. Ви здивуєтеся, коли глянете на мої рукописи, — частина написана розбірливим почерком, а в деяких місцях незрозумілі карлючки. Ці кривулі з’являються в мене завжди, коли я несамохіть згадую пережиті тоді страждання. Випадок цей такий незначний, що про нього, мабуть, не варто б і згадувати, — я переповів задля того, щоб батьки і вчителі пам’ятали, як шкідливо поводитися жорстоко з маленькими дітьми і до яких наслідків це може призвести…
До директора дійшла чутка, що мене били, і він суворо зауважив учителю. Тоді той образився так, наче перед ним була не людина, а пеньок. А я і далі учився з повною віддачею сил. Інколи мені допомагали інші школярі, частіше я справлявся самостійно. Я старався виконувати все якнайкраще, навчався і вдень, і вночі, і не тільки не відставав од товаришів, а й випередив їх.
Надійшов час іспитів. Прокотилася чутка, що до нас приїде помічник попечителя Максимович. Казали, нібито він сам екзаменуватиме учнів. Розповідали легенди про його жорстокість і невитриманість. Усі тремтіли від страху — і учні, і вчителі.