Одного разу я не встиг поснідати і тому, щойно закінчився урок і почалась перерва, побіг додому, схопив гарячий мчаді, кинув його в кишеню архалука[15] і поспішив назад з тривожною думкою: тільки б не запізнитися.
Мав бути урок Трое. Він таки встиг зайти до класу на хвилину раніше за мене. Учитель викликав п’ятьох учнів, і ті стояли в ряд перед ним. Коли я сторожко просунув голову в двері, Трое наказав мені:
— Ставай і ти поруч з ними.
Я виконав наказ. Гарячий мчаді обпікав стегно. Я став вовтузитись, помацав корж рукою і застрибав від болю. Вчитель помітив і спитав:
— Що з тобою коїться?
Я не приховував. Витягли з моєї кишені мчаді. Здійнявся регіт, учитель посміхнувсь у вуса, взяв у мене мчаді й поклав на стіл. Мене аж затіпало. Учитель почав опитувати учнів. Раптом, мені на лихо, зайшов до класу інспектор. У мене затремтіли коліна. Інспектор був надзвичайно жорстокий. Найбільшою насолодою для нього було відшмагати учня різкою. Він ладен був під найменшим приводом спустити з кожного з нас чотири шкури. Якось він звелів відшмагати одразу двох учнів — одного за те, що в того було задовге волосся, а другого, бо він надто коротко підстригся.
От я і подумав: «Дорого обійдеться мені цей мчаді».
І справді, помітивши на столі мчаді, інспектор гаркнув:
— Що це за корж? Хто його приніс?
Один з учнів, що ворогував зі мною, підскочив з місця і доповів, що його знайшли в кишені у Церетелі.
— Навіщо ти його приніс? — невдоволено спитав мене інспектор.
З переляку я й слова не міг вимовити, та вчитель відповів замість мене:
— Я зараз поясню, в чому річ.
Потім він звернувся до мене з запитанням:
— Що це таке?
— Мчаді,— вискнув я у відповідь.
— З чого випікається мчаді?
— З кукурудзяного борошна.
— Коли садять кукурудзу? Як вона росте? Які роботи пов’язані з кукурудзою? Як саме готується мчаді? І таке інше... Він ставив мені запитання, а я відповідав. Через кілька хвилин він нарешті відпустив мене, додавши:
— Добре. Не забудь завтра принести рис. Наступного разу поговоримо про рис.
Інспектор, напевно, подумав, що я приніс мчаді на вимогу вчителя, і пішов мовчки з класу. Учитель викликав ябеду і спитав його:
— А в тебе в кишені нічого нема?
Трое обмацав його кишені і витяг звідти пацю.
— Що це таке? Паці потрібні тільки для гри, в класі вони зовсім недоречні, а в тебе в кишені — паця. Церетелі приніс мчаді, бо був голодний і не встиг його з’їсти, а ти просто розважаєшся грою. Гаразд, стій отак до кінця уроку. Підеш зі мною до інспектора разом з твоєю пацею.
Учень зблід і заплакав. Після уроку Трое сказав заплаканому нашіптувачеві:
— Цього разу я тобі вибачаю, але надалі будь обережний: не бажай іншому того, чого собі не бажаєш.
Цей улюблений учитель вчив мене лише до четвертого класу: він не закінчив курсу вищої школи і тому не мав права викладати в старших класах. Якщо я трохи володію російською мовою, то тільки завдяки йому, а без нього в старших класах, починаючи з четвертого, ми швидше розгубили наші знання, ніж набули нових.
Четвертий клас був дуже важкий. Тут було багато нових учителів і нових предметів: історія, геометрія, тригонометрія, ботаніка, зоологія, латина, право, природознавство, мінералогія і ще чимало всякої всячини, — все одразу навалилося на наші голови. Ми нічого не засвоювали по суті, зате все підряд зазубрювали і завдяки цьому відносно легко посувалися вперед, хоча, повторюю, все істотне з цих дисциплін лишалося для нас незрозумілим. Не знаю, як з іншими, а зі мною було саме так: хоча я вважався першим учнем і моє ім’я красувалося на золотій дошці, а в старшому класі я наче зовсім остовпів.
Викладати російську мову нам прислали якогось Сапегу. То був украй дивний чоловік. Він постійно бідкався, завжди ходив похнюплений і вибухав гнівом, коли хтось у його присутності сміявся. А в мене на обличчі, як на зло, завжди сяяла усмішка — навіть коли я плакав, здавалося, ніби я посміхаюсь.
Сапега не злюбив мене, і мені від нього не було порятунку. Він пересадив мене з першої парти на останню.
— Не стовбич, — каже, — вічно перед моїми очима.
Сталося якось так, що він мене викликав тоді, коли був у досить доброму гуморі. Я гарно відповів урок. Він похвалив, а тоді мовив:
— Знати ти знаєш, але чому ти завжди всміхаєшся? Не смійся, наче тварина!
Я вирішив, що він це сказав зумисне, щоб випробувати мене, і відказав: