— Я шкодую, що навіть мій брат служить у конвої. Він закінчив майже повний курс гімназії, в конвої місце тим грузинам, які нічого не знають, у них нема іншого шляху. Як подивлюся, то нічому іншому, крім гультяйства, вони тут не навчилися.
Генерал засміявся і поклав мені руку на плече.
— У них багато вільного часу. Хіба в того, хто бажає, нема можливості вчитися?
— Так, але що може зробити одна людина там, де навкруги тільки розважаються. Наслідування — велика сила, воно сприяє розвиткові, але може й занапастити.
— Ого, та ти філософ! Чи не краще тобі вступити до університету і зайнятися наукою? — жартівливо сказав він. — На військовій службі в тебе ніколи не буде досить вільного часу, щоб займатися наукою. Така вже служба. Ось я, наприклад, був ад’ютантом принца Лейхтенберзького, чоловіка Марії Миколаївни. Він великий учений, хімік. Мені здавалося, що я по-справжньому люблю науку, поки був при ньому, а потім забракло вільного часу і я одстав від науки.
— Усе це правильно! Але в мене зовсім інші наміри...
І тоді я відверто й докладно розповів генералові, що навело мене на думку про військову службу.
Вислухавши, він обняв і поцілував мене.
— Боже поможи тобі досягти мети! Я сьогодні ж піду до свого приятеля, князя Шаховського. Він командир стрілецького батальйону, я попрошу його потурбуватися про тебе. Він прийме тебе, як рідний батько, а далі — роби як знаєш...
Багратіоні залишив мене обідати. По обіді він ще багато про що розпитував мене... Коли настав час прощатися, сказав:
— Війська зараз ідуть у Красне Село. Там будуть маневри — і до осені взагалі нічого не пощастить вдіяти. Восени приходь до мене, я зроблю все, що потрібно... А ці два місяці живи, де хочеш!
Отож, оскільки конвой відправлявся у Красне Село, брат одвіз мене в Петербург і познайомив із студентами-грузинами.
Студентство того часу мало зовсім інший характер, такими ж були й студенти-грузини. За той час, що я прожив з ними, мої войовничі наміри швидко зникли, розвіялись і я несамохіть опинився в їхньому колі.
Частина друга
І
Кримська війна відкрила Росії очі. Прорубане Петром Великим вікно тоді відчинилося, і нарешті освіта мимоволі сяйнула в темряві. Якби не Паризький трактат, кріпосництво, можливо, й досі не було б скасоване в Росії. На той час, тобто в 60-і роки, Італія та Угорщина боролися з Австрією, намагаючись визволитися. Гарібальді, Мадзіні та Кошут зробилися ідеалом для всіх свідомих патріотів.
Саме в ті роки з’явився на літературній арені саратовський гімназист Чернишевський. Він очолив журнал «Современник» і разом з Добролюбовим, Антоновичем, Некрасовим та іншими дошкульно критикував Росію. Заворушилася Росія, але просувалася вона вперед невпевнено й нерішуче, ніби людина, яка, щойно прокинувшись, ще не усвідомила, що ж відбувається довкола. Ніщо б не змусило її знову впасти у рабське животіння! Облишивши старий шлях і ступивши на новий, вона, як це, зазвичай, трапляється з усякими новаціями, не уникла деяких помилок: недаремно ж кажуть, що, «тільки обламавши терня, можна до троянд сягти».
Розбуджена Росія так рішуче одвернулася від старого, що більше не бачила, більше не вірила в те, що було в її минулому гарного й корисного; все їй видавалося хибним і водночас геть усе, що чекало в майбутньому, уявлялося чудовим.
Саме в ті часи з’явився нігілізм, помічений Тургенєвим. У минулому багато хто відкидав нігілізм, нігілісти самовіддано й безстрашно боролися з тим минулим, але, схильні до крайнощів, зовсім заплуталися в своєму запереченні.
Жінки, помітивши, що попереднє покоління матерів здебільшого не займалося ніякими справами й віддавало весь свій час тільки убранню та кокетуванню, почали боротьбу з таким способом життя, відмовилися від пишних шатів, підстриглися й дійшли крайньої межі в своїй зневазі до зовнішності. Деякі чоловіки перевершили й жінок: одні — за переконаннями, інші — через наслідування. Це не стосується геть усіх, але я кажу про більшість. Та хто ж візьметься гудити перлину тільки тому, що підробні коштовності трапляються частіше, ніж справжні?!
Робити щось на власний розсуд на той час було не зовсім безпечно, і якби Тургенєв, незважаючи на всю свою славу, вчасно не виїхав за кордон, — не відомо, що його чекало б у Росії.
У цей тяжкий і неспокійний час Чернишевський видав свою тоненьку критичну книжечку «Мистецтво для мистецтва чи мистецтво для життя?». Ця книжечка справила великий вплив на читачів. Одні облишили заняття музикою, інші відмовилися від живопису та скульптури. Письменники теж розділилися на два табори: одні, більшість, зовсім заперечували літературу як чисте мистецтво, інші — їх було значно менше — так заглибились у мистецтво, що нічого не визнавали в літературі, окрім солодких звуків та мелодій.