Цей випадок теж не справив на мене особливого враження, хоча студентські мої роки — чудова пора, коли навіть колючки видаються трояндами, — були трохи отруєні.
Після цього я провчився в університеті ще три роки. За цей час відбулися студентські заворушення. Деякі наші співвітчизники взяли в них участь і потрапили за це до в’язниці. Мене серед них не було — не тому, що я боявся ув’язнення. Тоді в мене сформувалося переконання, яким я керуюся й нині і від якого не можу відмовитись: студент спочатку повинен вивчитися, закінчити курс і лише тоді має право йти на все й важити головою. А ми все робили навпаки. Але та обставина, що я не брав участі в заворушеннях, остаточно відштовхнула від мене товаришів, і я одразу ж після закінчення університету переїхав до Москви.
Того самого року в Москві я одружився. Нехай ніхто ніколи не доводить: «Я чинитиму в майбутньому так, а не інакше». Я в душі намірявся ніколи не одружуватися, та ще з чужоземкою, а все, виявляється, підвладне випадкові!
Я познайомився у Москві, в родині Елізбара Еріставі, зі старою княгинею Єнікєєвою. Розпитавши, хто я та звідки, княгиня ласкаво запросила відвідати її.
Через деякий час я прийшов до неї з візитом. Старенька дуже мені зраділа, познайомила з господинею дому й сказала:
— Це моя небога. Вона мені за рідну дочку, я вдочерила її. Дві старші сестрині дочки — від першого покійного чоловіка. А ці троє, дві дівчинки та хлопчик, від другого. Другий її чоловік служив раніше губернським прокурором в Оренбурзі, а тепер переїхав до Москви і призначений директором канцелярії митрополита.
На цей час нагодився й сам господар. Нас познайомили. Він був літератор. Ми чудово порозумілися. Коли траплялося, що я кілька днів не приходив до них, він сам приходив до мене й забирав з собою; здавалося, він жити без мене не може. Так тривало три місяці, і за цей час я став у них своєю людиною. Старша дочка закохалася в мене. Була вона ще неповнолітня.
У ті роки питання любові мало цікавили мене, та коли дівчина звірилась мені, не приховуючи глибокого хвилювання, — в мене серце защеміло. Вона була заручена з тверським губернаторам Кудрявцевим. Родичі чекали лише її повноліття, щоб повінчати їх. Дівчина не кохала свого нареченого, але рідним було незручно ламати слово та й не хотілося втрачати вигідного жениха. Наречена сказала мені, що вона накладе на себе руки першої шлюбної ночі, коли я її не порятую. І тоді я зважився й наступного дня попросив її руки. І мати, й вітчим довго вмовляли мене:
— Заручися з іншою! Бо ж у неї вже є наречений!
Та я затявся, а їх, як я помітив, це не надто засмутило: повінчали нас так швидко, що я не встиг і опам’ятатися.
Наступного дня після весілля до мене зайшов вітчим моєї дружини й сказав:
— Ось тут акції на п’ятдесят тисяч. Правда, від них відрізано купони на десять років наперед, та коли цей термін мине, ці акції знову продаватимуться за номінальною вартістю. Вони належать твоїй дружині — їх подарував їй хрещений батько. Візьми, будь ласка, й напиши мені розписку, що ти повністю одержав увесь посаг твоєї дружини і не маєш до мене жодних претензій...
Недосвідчений на той час у житейських справах, я надто мало значення надавав грошам. Я вірив усьому, і не раз терни уявлялись мені трояндами.
Немає сумніву, що я дав би розписку, якої той домагався, якби свідком розмови не став мій знайомий С. Аб—дзе. Він підказав мені по-грузинському:
— Не гніви Бога, нізащо не давай йому такої розписки. Напиши рівно стільки, скільки він дає тобі насправді.
І я дав розписку лише на п’ятдесят тисяч акцій, які одержав, хоча, як з’ясувалося потім, їхня справжня ціна ледве сягала двадцяти дев’яти тисяч. Однак така розписка не задовольнила мого тестя, і, прощаючись, він узяв з мене слово, що я поїду з дружиною на Кавказ і до них уже ніколи не повернуся.
Наступного дня до нас завітала княгиня Єнікєєва. Я розповів їй про вчорашню пригоду й спитав:
— Чому тесть такий незадоволений мною?
Вона примусила мене присягтися, що я ніколи не прохоплюся жодним словом, а потім довірила мені таємницю:
— Першим чоловіком моєї прийомної дочки був, як я вже вам розповідала, Базилевський, рідний брат отого самого Базилевського, що тепер гонориться своїм багатством. Половина його багатства і золотих копалень належать твоїм дружині та своячці. Та коли помер батько, дружині твоїй було не більше року, а своячка народилася тільки через кілька місяців. І тоді другий брат — саме той, що тепер так розбагатів, знайшов десь оренбурзького прокурора, дав йому мільйон, узяв від нього розписку, а решту майна, що належало обом сестрам, привласнив. Ти неодмінно повинен подати скаргу на Базилевського — нехай поверне твоїй дружині та своячці їхню частку багатства.