Ці слова, доведені до громадськості в 1911 році некоронованим королем Грузії, як тоді вже називали Акакія, безперечно, сумнівів у щирості не викликають. Він знав і любив Шевченків «Кобзар». Останнє прижиттєве видання цієї книжки й нині можна побачити в особистій книгозбірні поета в його будинку-музеї у Схвіторі. Акакій привіз її з Петербурга і зберігав як дорогоцінну реліквію. Погруддя Тараса Григоровича зустрічає відвідувачів колишньої обителі Церетелі як символ глибокої поваги всього грузинського народу до українського поета. Можна стверджувати, що особливу популярність Тараса Шевченка в Грузії значною мірою обумовило саме ставлення до нього Акакія Церетелі.
Відомий факт: 15 квітня 1914 року український драматичний гурток у Тифліському народному домі влаштував урочистий вечір з нагоди сторіччя від дня народження Тараса Шевченка. У ньому взяв участь і Акакій, виступ якого присутні зустріли стоячи. Коли він закінчив словами: «Таких великих людей породжує тільки велика нація, але вони, крім своєї нації, належать і іншим, а тому дозвольте і нам, грузинам, приєднатися до вашого свята і вшанувати пам’ять великого українця», — зал вибухнув оплесками.
Акакій Церетелі добре знав історію України, її культуру, був шанувальником акторської майстерності Старицького, Кропивницького, Заньковецької, не раз відвідував театри Києва та Харкова.
У 1895—1896 роках у зв’язку з сімейними обставинами Акакій Церетелі тривалий час перебував в Україні. Дати написання «Пережитого», «Баші-ачукі», а також статей про «Витязя в тигровій шкурі» наводять на думку, що народжувалися ці твори під українським небом. За свідченням самого автора, у Харкові написав він поему «Медея».
Гадають, що в Харкові Акакій Церетелі був бажаним гостем у сім’ї Алчевських — батьків письменниці Христі Алчевської, де міг зустрічатися з представниками місцевої інтелігенції.
Перебуваючи в Україні, Церетелі мав намір виписати з місцевих архівів відомості про грузинських переселенців часів царя Вахтанга VI, об’їхати грузинські родини в Полтавській губернії. Він сподівався знайти там стародавні рукописи і навіть відшукати місце поховання Давида Гурамішвілі.
«Могилу Давида треба шукати в місті Миргороді і селі Зубівці», — записав поет у щоденнику. Час підтвердив його припущення: старе миргородське кладовище, де спочиває «грузинський поет, російський воїн, український хлібороб», стало святим місцем для наших братніх народів.
Поезія Акакія Церетелі глибоко лірична. В ній чудово поєднано ідеальне з індивідуальним, вагомість думки з легкістю форми, самобутність мови з милозвучністю фраз. Навіть тоді, коли йдеться про найскладніші переживання, автор не зраджує внутрішньої правдивості, логіки думки. Для нього важливі чистота голосу, справжність образу, непідробність музичної побудови твору.
В одному з програмних віршів — «Чонгурі» — поет проголосив:
(Переклав М. Нагнибіда)
І справді, кращі поезії Церетелі позначені злиттям саме «дум праведних» і натхнення.
Грузинський вірш з часів Руставелі не знав ніжніших і дивовижніших мелодій, аніж ті, що виходили з-під пера Церетелі. У них — сплав народного болю й оптимізму, тисячолітньої мудрості й удаваної легковажності, що нікого не залишає байдужим.
Щоправда, прагнення поета до триєдності таких понять, як ясність, простота, глибина, навіть досвідчених, доброзичливих критиків інколи вводило в оману. Наприклад, Ніко Ніколадзе, другові й однодумцю Акакія, здавалося, що той «не працював над собою і не озброїв свого незрівнянного таланту всіма необхідними засобами впливу...» Та насправді це було не так. Поетові вдалося знайти таку художню форму для своїх творів, яка сприймається не як художня, тобто наслідок невтомних творчих шукань, а як вічно існуюча даність.
В Акакія Церетелі чимало шедеврів інтимної лірики. (Здається, Олександр Довженко говорив, що мріє зняти такий фільм, що немовби сам з’явився, наче плід на дереві. З мрією режисера можна порівняти «Суліко», чи не найпопулярніший твір грузинської поезії). Назвемо лише деякі з них: «Ти, голівонько безщасна...», «Половина літ моїх давно спливла...», «Вгору і вгору», «Імеретинська пісня», «Пісня над піснями», «Кохання — дар життя розквітлий...», «В юності жадав любові...», «Що горіти неспроможне...».