Любо було дивитися на цих вершників, коли, уникаючи дротика, вони перехилялися в сідлах, звисали то направо, то наліво, а деякі навіть пірнали під черево коневі. А коней не треба було підганяти, вони й самі знали, коли який рух вимагався. Заборонялося кидати дротики з усієї сили. Дехто з учасників змагання мав право випускати їх лише лівою рукою. Абдушахіл не брав участі в змаганні.
Джигітування закінчилося. Дві групи вершників з’їхались і вишикувалися в один довгий ряд. Після короткого перепочинку знову заверещала зурна, і вершники підострожили коней. Мов джейрани, помчали коні по полю. Вершники мусили досягти межі поля і, круто розвернувшись, улучити стрілою в мішень, прикріплену на верхівці найвищої тополі. Мішенню слугував цього разу золотий кубок. Усі вже метнули по одній стрілі. Чиясь стріла пролетіла повз самісінький кубок, мало не збивши його, інша просвистіла над кубком, але ніхто не зміг улучити, зрушити його з місця. Раптом по полю, як птах, промчав юнак на вороному. Він мчав так швидко, що його майже не помітно було на коні. Ще здалеку він метнув стрілу. Вона влучила в самісіньку середину кубка й підкинула його догори. Виблискуючи, падав кубок униз, а вершник під самим деревом поставив коня дибки й спіймав кубок на льоту. Тримаючи кубок у піднятій руці, вершник прямував до грузинських вельмож. Хотів шанобливо спішитись, але збуджений кінь не скорявся. Сидячи на коні, він подав кубок одному з князів і гукнув: «Дай Боже успіхів князю Макашвілі!» Свімон Макашвілі ступив крок уперед і взяв кубок. Водночас щось зблиснуло в повітрі, Макашвілі ще тримався на ногах, а голова його вже котилася по землі. Вершник гнав свого вороного назад. Жах охопив усіх. «Баші-ачукі, Баші-ачукі!» — стогнала юрба. Коли нарешті влаштували погоню, було вже пізно. Розлючений Пейкар-хан лаявся, погрожував охороні, а голову Баші-ачукі оцінив у тисячу золотих.
Розділ сьомий
Тривожні часи настали в Імеретії. Туди запросили картлійського царя Вахтанга, прозваного Шахнавазом, щоб посадити на імеретинський престол його сина Арчила. Дворянство Імеретії зустріло почесного гостя з шанобою й подарунками. Щедротами своїми перевершив усіх князь Церетелі, та милість царя завоював князь Абашидзе, і обійшлося це не дуже й дорого: він подарував царю десяток дівчат, юних і чарівних: мовляв, знадобляться шахові. Цар був такий задоволений, що знехтував усі інші подарунки. Церетелі, суперник і недруг Абашидзе, образився найдужче. Кіко Бакрадзе, вибрав зручну хвилину, підійшов до свого володаря й шепнув йому:
— Слава ваша осяває також і нас, ваших підданих, ваша могутність додає сили і нам. Не можна допустити, щоб слуги Абашидзе знущалися з нас! Коли, повернувшись в Картлі, цар згадає ім’я Абашидзе з більшою шаною, ніж ім’я Церетелі, це смертельно образить і нас, ваших рабів!
— І мене це тривожить, мій Кіко, та чим зарадиш! — глухо відповів князь. — Я не пожалів свого добра, не пошкодував сили, майже спорожнив скарбницю, — що я ще можу зробити?
— Мій володарю, коли не знехтуєте моєю порадою, побачите, що цар забуде подарунок Абашидзе й нагородить вас своєю ласкою.
— Легко сказати! Що ти надумав?
— Коли йдеться про гарних дівчат, то Всевишній не обходить нас. У Мгвімському монастирі виховуються сестри-близнючки: не відрізниш однієї від другої. Нічого подібного, схожого на них, Бог ще не створив!
— Хіба вони сироти?
— Майже, мій володарю! Нема в них нікого, крім мене, а мені й моє життя потрібне лише для того, щоб служити вам! Був у них єдиний брат, але й той десь зник, і ми нічого про нього не знаємо. Життя моє добігає кінця, і після мене в них нікого не залишиться, окрім вас. Візьміть їх, подаруйте царю. Куди б вони не потрапили, — чи у вас при дворі, в християнській країні чи в мусульманській — неймовірна врода відкриє їм усі дороги в житті.
Довго вагався Церетелі! Шкода було йому занапастити дочок відданого йому Бакари, та заздрість до успіхів Абашидзе переважила. Він забрав з монастиря близнючок і подарував їх Вахтангові перед його від’їздом. Невимовна врода дочок Бакрадзе вразила царя та його почет. І справді їх не можна було розрізнити. Цар не знав, як віддячити Церетелі. Він наділив його численними кріпаками та величезними угіддями у Верхній Картлі. А сам, задоволений подарунком, поїхав додому, наказавши доставити в палац красунь-близнючок і десять абашидзевських дівчат.