Выбрать главу

Та по дорозі у Картлі сталася нечувана пригода. На царський караван напали розбійники й відбили полонянок, навіть не доторкнувшись до коштовностей.

Дізнавшись про цю зухвалість, цар Вахтанг розгнівався й наказав перетнути всі шляхи, поки не знайдуть злочинців. Шукали і в Імеретії, але вони ніби крізь землю провалилися. Серед народу подейкували, що на такий сміливий вчинок здатний лише уславлений Баші-ачукі!

Час спливав. Абдушахіл утратив спокій після ганебної поразки, зненависть до Баші-ачукі ятрила його, щодня опосідала самотність. Він блукав непроглядними лісами, сподіваючись десь перестріти свого ворога, помститися, змити з себе ганьбу.

Від думок про Баші-ачукі багато хто втратив сон і спокій. Та коли Абдушахіла надихало ображене самолюбство, інші тішили себе надією нажити тисячу золотих. Найдужче непокоїлася Тімсал-Мако. Пронозлива вдова тертери[21] жила в Телаві. Ні весілля, ні поминки не обходилися без неї. Вона вміла одержати зиск і з чужої радості, і з чужого горя. Десь ще тільки зажевріло кохання, а уславлена сваха була вже тут. Вона знала всіх, до кожного заходила запросто, всім була корисна, хоча ніхто її не любив.

Жадібність полонила її, коли вона довідалась, що голову Баші-ачукі оцінили в тисячу золотих. «Такі гроші не жарти! — міркувала жінка. — Вони разом з моєю спритністю допоможуть панувати над світом...» Я повинна спіймати Баші-ачукі за всяку ціну... Знає ж хтось серед люду, де він переховується. Не сам же він діє. З ним, певно, сотні юнаків. Хоч один з них навідується в село!»

І Тімсал-Мако взялася до діла. Головну надію вона покладала на жінок. Тільки-но поширювалися плітки про котрусь з жінок, як Тімсал-Мако знайомилася з нею й намагалась завоювати довір’я, деяким навіть дітей перехрестила. Та поки що не вдавалося нічого вивідати. Лише запідозрила, що тільки Мелано, дружина Тевдоре, може щось знати про ту жінку.

Мелано з двома дітками жила на околиці села поблизу Телаві. Чоловік її служив у татар, у гарнізоні, й часом місяцями не навідувався додому. Відома красуня Мелано не відзначалася стриманістю. Якось, завітавши до неї в гості, Тімсал-Мако помітила невдоволення на її обличчі.

Вона навмисне зволікала, поки не почалася очікувана ще зранку негода. Насунула гроза, а за нею така злива, що гостя змушена була проситися переночувати у Мелано. Хазяйка помітно захвилювалася й квапливо взялася готувати вечерю. Зібравши на стіл, посадовила гостю поруч і намагалась напоїти її кахетинським. «Пий на здоров’я, хрещено! Солодше спатимеш!»

— Та я, кумо, й без вина гарно сплю, — жартувала Тімсал-Мако. — Завжди посипаю свою вечерю таким порошком, що хоч з гармати стріляй, а до ранку не прокинуся. Досить лише раз скуштувати цього порошку — і вже звикнеш до нього. — І Тімсал-Мако дістала з кишені маленький вузлик, розв’язала його й пучку якогось порошку підсипала в свою тарілку: «З маку готують... Тобі не раджу, кумо, вночі за дітьми треба наглядати, мабуть, прокидаються. А я засну, як убита, й до ранку нічого не чутиму!» — говорила вона, зв’язуючи вузлик, й заховала знов у кишеню.

Не встигли вони повечеряти, як Тімсал-Мако розпозіхалася, очі в неї злипалися. Вона шепотіла щось не­зрозуміле, і голова почала схилятися вниз... її долав сон. Мелано ледве дотягла гостю до ліжка, поклала й укрила ковдрою. «Спи хоч до другого пришестя», — всміхнулась вона і повернулася до столу. Та не взялася прибирати, а, навпаки, застелила чисту скатертину. Взяла з полички вже зварену курку, сир, яйця, глечик вина. Потім швиденько вмилася, причепурилась і кокетливо пов’язалася червоною шовковою хустиною. Кілька разів вона позирнула на Мако, але та спала, повернулась обличчям до стіни й солодко захропіла. Мелано підійшла до Мако й прикрила їй голову старою хустиною.

Через якийсь час у дворі загавкав собака, проте одразу ж замовк і лише лагідно скавулів. Мелано мерщій відчинила двері.

Серце мало не вистрибнуло з грудей у Тімсал-Мако, вона прикинулася, нібито спить, навіть не поворухнулась.

До кімнати ввійшов наш давній знайомий Глаха Бакрадзе. Він скинув мокру бурку й притулив до стіни, розв’язав башлик і відкинув з голови кобку. Плеската суконна шапка повисла в нього на поворозці за спиною. Поставив рушницю в куток, зсунув на бік пістолет, кинджал, шаблю й, ласкаво всміхнувшись, обняв Мелано. Жінка обхопила його за шию й пригорнулася всім тілом. Раптом гість почув чиєсь хропіння і здригнувся.

— Не бійся, життя моє, то наша хрещена, тертерова вдова; вона з’їла на ніч макових зерен і спить як убита...

вернуться

21

Тертера — вірменський священик.