— Бог не захотів розлучити нас, брате!
Присутні здивовано хрестилися, дякували Богові і вітали рідних із зустріччю. Розгублений Абдушахіл не знав, що робити. Запала мовчанка. Пірімзіса звернулася до нього:
— І я вітаю!.. Коли ти знайшов рідну сестру, зведена вже зайва...
Абдушахіл здригнувся:
— Як, віднині ми ніхто одне одному? — злякано перепитав він.
— Будемо знайомі, як християнка і магометанин, — відповіла вона.
— Ні, нема тут магометанина! Ти чула, що я народжений християнином, і сьогодні Всевишній забажав повернути мене до своїх. Баші-ачукі, — звернувся він до юнака, — прийми мене у ваш загін, віднині ділитиму з вами і радість, і горе.
Щирі Абдушахілові слова викликали загальне захоплення.
— Абдушахіле, — сказав Баші-ачукі після деяких роздумів, — ти ще встигнеш славно послужити християнству, це і твій борг, але не треба поспішати. Господь великий, і воля його недосяжна. Усе, що сталося сьогодні, слід зберігати в таємниці якийсь час. Повертайся назад і не подавай виду, що в тебе щось змінилося. Переконай усіх, що вбив Баші-ачукі. На доказ цього візьми мою шапку і віддай її, скривавлену, своїм начальникам. Тобі повірять, а ми поки що зачаїмося, зникнемо. Заспокоєний хан обдарує тебе своїми щедротами. Усе це потрібно для нашої спільної справи. Більше нічого не можу тобі сказати. Докладніше дізнаєшся про все, коли переговорю з Чолокашвілі. — Баші-ачукі обняв Абдушахіла і по-братньому поцілував його.
— І моїх дітей треба пожаліти, — підвелася Мелано. — Піду вже, тепер є кому проводжати мене. Брат проведе!.. — Вона підійшла до Абдушахіла і взяла його за руки.
Пірімзіса похмуро, наче з заздрістю, дивилася на них. Мелано перехопила її погляд і з лукавою посмішкою сказала:
— На добраніч, дорога невістко! Хай здійсняться твої солодкі сни!.. — І вона з Абдушахілом поспішно залишила печеру.
Розділ тринадцятий
Скривавлена шапка Баші-ачукі довго висіла на площі, щоб люди побачили і переконалися в його смерті.
І старі, й малі вітали Абдушахіла з перемогою, а він усім відповідав однаково:
— До чого тут я? Треба дякувати Чолокашвілі. Без нього я нічого не зробив би, і Баші-ачукі, і весь його загін розгулювали б і досі.
Минули місяці, і ніхто більше не чув про месників. Люди, здавалося, заспокоїлися, заспокоїлись і татари, забули про осторогу, не боячись, ходили всюди. Звістка про це долетіла й до шахського двору. Оцінили віддану службу Чолокашвілі, але сам він у цей час лежав хворий. Погані чутки доходили з Ахмети... Казали, що, мабуть, він більше не встане, йому паралізувало руки й ноги. Пейкар-хан часто цікавився ним, і на знак уваги двічі чи тричі відправляв самого Абдушахіла провідати його.
Якось увечері до двору Чолокашвілі під’їхав хтось на змореному коні. Вершник спритно зіскочив з коня, прив’язав його до стовпа, збіг сходами вгору і, як своя людина, попрямував до покоїв господаря.
Чолокашвілі лежав на тахті.
— О-о, Бакрадзе, це ти?! — швидко підвівся він назустріч.
Бакрадзе низько вклонився.
— Так швидко з’їздив і повернувся? — спитав Чолокашвілі.
— З’їздив, ваша милість! — доповів Бакрадзе й подав йому два листи.
Чолокашвілі нетерпляче розпечатав листи й почав їх читати. Обличчя в нього палало. Читаючи, він дедалі більше радів. Бакрадзе мовчки чекав.
— Втішну звістку ти приніс! — вимовив нарешті Чолокашвілі.
— Хай Всевишній не позбавляє вас утіхи, — відповів Бакрадзе. — Я привіз би її раніше, якби не паводок.
— Швидко вони погодилися? — спитав Чолокашвілі.
— Арагвський володар погодився не дуже швидко, а ксанські Еріставі одразу ж.
— Вони знають усі наші плани?
— Я довірився тільки Шалві.
— А як же Заал дав згоду?
— Він не пішов би на це, якби не сон його священика, — посміхнувся Баші-ачукі.
— Сон? — здивувався Бідзіна.
— Еге ж, ваша милість, — ствердно відповів Баші-ачукі і переказав про дракона. Він повідомив також, що один з витязів був сам Бідзіна, але про смерть змовчав. Бідзіна благоговійно перехрестився й мовив:
— Благословенна воля Божа! Виходить, допоможуть?
— Рівно через п’ятнадцять днів вони будуть тут.
— Малувато в них людей. А що, як не впораємося з полчищами татарів?
— Що ви! З Божою допомогою подолаємо і вдесятеро більше, — втішив його Баші-ачукі. — Пшав-хевсури нападуть на фортецю Бахтріоні, канські Еріставі з основними силами об’єднаються з вами проти татар, а проти улусів вистачить і нас.