— Скільки вас?
— Власне, у нашому загоні сто двадцять, стільки ж людей і в Тевдорадзе.
— Та вони ж розкидані — хто в частинах татар, а хто в інших!
— Так, як і ми! Але на призначену годину всі зберуться.
— Тоді не затримуйся. Час починати! Відпочинь трохи і завтра зранку берися до діла.
Баші-ачукі вийшов. Бідзіна лишився сам. Він перечитав листа, повторив про себе розповідь Баші-ачукі, пройшовся по кімнаті, скинув шапку й став навколішки перед іконою. Простягаючи руки до богородиці, благав її попросити сина, щоб він вирвав християн з рук невірних, урятував Кахетію і тим самим зміцнив усю Грузію.
Розділ чотирнадцятий
У храмі Ікорта архієрей закінчив обідню, відслужив молебень, скропив воїнів святою водою. Усі були впевнені, що військо Еріставі йде просто в Імеретію. Але тієї ж ночі Елізбар та Шалва звернули крадькома в напрямку до Кахетії. По дорозі до них приєдналися арагвінці, всі як один одбірні воїни. Попереду йшов отець Кирило з іконою святого Георгія. З величезними пересторогами й поспіхом пройшли вони весь шлях, перевалили через гори й спустилися до Ахмети, де зустрілися з сильним загоном, яким керував Бідзіна Чолокашвілі. Тут Бідзіна, як головнокомандуючий, розділив об’єднане військо на дві частини: половину залишив з собою, а другу — окремими загонами послав у різні кінці, щоб у призначений час несподівано вдарити по ворогу.
Була безмісячна ніч. З першими півнями, коли всі спали і здалеку долинав лише плюскіт річок, на обох берегах Алазані здійнялося полум’я, перекинулось на улусів і осяяло околиці. Страшні стогони та зойки розітнули тишу.
Водночас арагвінці оточили фортецю Бахтріоні, пшав-хевсури подолали мури й винищили ворога, що засів там. Усе це сталося в різних куточках Краю. І тоді Бідзіна рушив головні сили.
Одержавши страшні звістки звідусюди, Алі-Кулі-хан захвилювався. Він спрямував проти грузинів усе своє військо на чолі з Абдушахілом.
Деякий час проминув у тривожному чеканні. Та незабаром надійшло жахливе повідомлення: татарське військо загнане у вузьку ущелину і роззброєне. Самого Абдушахіла захоплено в полон. Усе це сталося тільки тому, що Абдушахіл нікого не послухав і, ніби скорочуючи шлях, випадково завів військо у таку тісняву, де не зумів розвернутися, і грузинські загони, влаштувавши засідку, оточили їх, перетнули путь до відступу й знищили геть-чисто всіх.
Жах охопив Алі-Кулі-хана. Він уже звелів був покликати Джандіері, але саме тоді примчав вершник і сповістив, що той зі своєю кіннотою перейшов на бік Чолокашвілі.
— Адже Чолокашвілі паралізований, а Джандіері — наш раб! Ох, гяури! — процідив він крізь зуби. — Тепер мені все зрозуміло, та пізно! Коня, швидше коня!
Він скочив на коня й помчав так прудко, що кілька супровідників ледве встигали за ним. Тієї самої ночі Алі-Кулі-хан потай вибрався за межі Кахетії й подався в Персію.
У Кахетії лишилося кілька розрізнених бусурманських загонів, яких кинули їхні командири. Вони засіли у фортецях, турбуючись лише про власний порятунок. Однак підбадьорені успіхом кахетинці не давали їм спокою, і ті, хто вчора присягав на вірність татарам, нині стали самовідданими грузинами, і за кілька тижнів уся Кахетія була очищена від бусурманів. Відчинилися замкнені брами храмів — і знову залунали дзвони. Народ сприйняв це як відновлення християнства і прославляв своїх героїв. Імена Бідзіни, Шалви та Елізбара всі вимовляли благоговійно.
Радість Кахетії перекинулася і на Картлі. Цар Вахтанг теж радів у душі, але, оскільки був Шахнавазом, ставлеником шаха, не показував цього і про людське око гнівався: «Як посміли не послухати мене, зрадити великого шаха Аббаса!»
Самого шаха Аббаса зсудомило, коли ці звістки дійшли до нього. Він переказав гянджинському ханові:
— Дарую тобі всю Кахетію. Тільки піди і розори її!
Хан подякував шахові за милість, але виступити в похід без підтримки Персії рішуче відмовився: мовляв, кахетинці такі натхнені перемогою, що, якби моє ханство було вдвічі більшим і сильнішим, то й тоді я не наважився б іти один проти них, бо переконаний — не сховатись мені від поразки й ганьби!
Шаха ще більше засмутила така відповідь. На той час від Шахнаваза з Картлі надійшов лист, у якому він журився з приводу вигнання татар з Кахетії. Повідомляв: «Еріставі одійшли від мене; стали непокірні, то, будь ласка, пришліть на допомогу ваше непереможне військо, щоб знову приборкати непокірних і змусити Кахетію шкодувати, що зрадили». До цього Шахнаваз додавав, що важко буде подолати натхнених перемогою грузинів, якщо не буде великого війська. Малим військом їх не здолати!