На підтвердження всього цього він посилається на арабського нібито історика Якута, котрий, треба гадати, швидше був казкар, аніж історик, бо така поява й зникнення народу схожа на розділ «Шехеразади». Ще дивнішим з боку автора вищеназваної статті є запевнення, що про грузинів начебто не згадує жоден зі стародавніх письменників. Цікаво знати, кого він має на увазі зі стародавніх письменників? Коли він має на думці Сінеуса і Трувора, цих доблесних лицарів, котрі, мабуть, і писати не вміли, то він, певно, має слушність; та коли має на увазі грецьких, римських, арабських, вірменських та ін. письменників, то тяжко помиляється... Щоб вивести його з дивного й вельми двозначного стану, ми, так уже тому й бути, шепнемо йому на вушко таке:
1. Колхіда, Іверія та Албанія з ріками Фазіс (Ріоні), Кірус (Кура), Аргус (Арагві) та ін. були відомі класичним письменникам. До того ж жителі цих країн: мосхі, тобели, колхі та ін., відомі Геродоту, Страбону та ін., за подальшими дослідженнями Услара, Гана, Броссе, Чубінова та інших, вважаються родоначальниками теперішніх грузинів.
2. Ті ж таки стародавні письменники засвідчують, що міста: Сурам, Шоропані та Фазіс були центрами торгівлі Іверії з Індією.
3. За їхніми ж переконаннями, в цих народів іверського племені існували таблиці з написом на позначення напрямку шляху.
4. За свідченням Ріттера, картографію колхі знали раніше за греків.
5. Услар вважає грузинів аборигенами, доводячи, що вони жили тут іще в доісторичні часи.
6. Вірменський письменник Мойсей Хоранський у V сторіччі дає такі самі назви грузинам, під якими вони відомі тепер. Він же говорить, що в V сторіччі грузинські царі мали регулярне військо, так зване «сепецулі», і що вірмени за їхнім прикладом завели таке військо і в себе. Докладно розповідає він і про грузинських царів: Міріана, Бакура, Арчила та ін.
У XI столітті вірменський історик Каган-Катваці говорить, що Грузія перебуває у стані розквіту.
У цей самий час так твердить і грецький письменник Костянтин Порфігев.
Про це саме свідчать і інші історики: Вардан Великий, Степан Торонський, Єгіше та ін. І невже все це нісенітниця?
Автор горезвісної статті «Кавказ», мабуть, скаже, що все це стосується не грузинів, які з’явилися в XI столітті, а тих іверів, котрі жили тут до XI століття, а потім немов якимсь чаклунством раптом зникли. Усе це дотепно, але як тоді пояснити той факт, що ті, нібито зниклі, племена розмовляли такою самісінькою мовою, якою розмовляють нинішні грузини?
1. Нумізматичні факти грузинських царств:
а) монета Стефаноса II (639—663) з написом церковними буквами по-грузинському;
б) Джаваншира (718—767);
в) Баграта III з написом Давид і Баграт;
г) на зворотному боці монети Стефаноса II викарбовано арабські цифри 17. Існування цих цифр на грузинських монетах, починаючи з VIII сторіччя, заперечує, до речі, ту думку, нібито цифри, відомі під назвою арабських, стали знаними тільки з XII—XIII сторіч.
Стародавні, до християнської ери, назви міст і місцевостей північної половини Малої Азії, за дослідженнями Ганд Клерка, професора Чубінова, — суто грузинські.