Минуле віджило свій вік, і чимало давніх звичок, сьогодні неприйнятних, заслуговують на таврування. Потрібні нові шляхи, нові обрії, інший напрямок розвитку. Чим раніше розвалиться старе, тим краще. Це, звісно, розуміє багато хто. Та важко знайти такого свідомого й безстрашного борця, яким був Толстой упродовж усього свого життя... Він проповідував «єдність, рівність і любов», він боровся проти гноблення слабого сильним, проти поглинання малого великим. А скільки дрібних, смішних забобонів і звичок висміяв і розвінчав він! Ось чим привернув він серця гноблених і завоював прихильників та послідовників не лише в Росії, а й в Європі та Америці. Він став для світу справжнім провісником і апостолом майбутнього. То хіба треба дивуватися тому, що й грузини сьогодні щиро оплакують його?..
1910
Мої спогади про Шевченка[27]
Тараса Григоровича Шевченка я бачив лише раз у своєму житті — в Миколи Івановича Костомарова, професора російської історії. Сказати правду, перше враження моє було не на його користь: у моїй юнацькій уяві він поставав завжди якимось велетнем, оточеним ореолом слави, а тим часом переді мною стояв звичайний собі добродушний дідусь, швидше загнаний, ніж ідейний борець.
Господар, помітивши моє зніяковіння й поправивши окуляри, почав ставити мені запитання, на які мені не раз уже доводилося відповідати.
— Ви, грузини, православні християни? — спитав він мене несподівано.
— Звичайно ж! — відповів я.
— З якого часу?
— Уже з першого сторіччя.
— А не з четвертого?
— Коли в першому сторіччі Андрій Первозванний прибув до понтійських берегів разом з супутником своїм Сімеоном Кананітом (який і похований у нас в Абхазії), тоді апостол багатьох із грузинів навернув до християнства в Західній Грузії. А в четвертому сторіччі вся Грузія визнала християнство і з того, і з цього боку, і Західна, й Східна частини прийняли християнство з рук св[ятої] рівноапостольної Ніни.
— Ви все це знаєте з усних переказів чи є письмові дані?
— Звичайно, письмові!..
— Виходить, є у вас писемність? — втрутився раптом Шевченко. — І з якого віку?
— Є свідчення на період дохристиянський, в усних переказах, билинах, казках, але безсумнівні докази є з 5-го віку. До цього часу збереглися манускрипти, гуджари й історичні записки.
— У дванадцятому віці за цариці Тамари література ваша була в повному розквіті?— спитав знову Костомаров.
— І раніше, але тоді з’явилися знамениті «пророки», як-от Мойсей Хонелі, і славнозвісні поети: Руставелі, Шавтелі, Чахруха[дзе] та інші.
— Але чому про все це ніхто не знає? — втрутився знову Шевченко.
— Через постійні війни з магометанством грузини жили замкнуто, й ідейна боротьба завжди велася келійно.
— Але ж тепер піввіку, як ви заспокоїлися в руках Росії. І чому ж ви, теперішні грузини, відмовчуєтесь? Чи минуле вже не цікавить вас?
— Щодо цього є багато причин, але... дозвольте про них не говорити.
— А-а!.. Розумію!.. Розумію!..
— Я собі про те думаю, — заговорив Костомаров, — як оце царство, оточене з усіх боків магометанським світом, могло втримати і царство, і православ’я своє?!
— Уособивши національність з релігією, грузини оборонялися впродовж багатьох віків і мученицькими подвигами донесли православ’я до 19-го сторіччя і вручили його могутній Російській державі в чистому вигляді разом з царством.
— Як з царством? — спитав Шевченко.
— Цар грузинський від імені народу уклав угоду з росіянами про сюзеренітет.
— Ні, ні! Мене цікавить релігійний бік. Ви сказали, що до 19-го сторіччя релігію ви донесли в чистому вигляді. Що це означає?
— Без усякої єресі й марновірства.
— Релігія без марновірства? Ви не визнавали нечистих сил і не боролися проти них?
— Боролися, але не так, як в інших християнських державах, де лютувала інквізиція і де обмовлених у чаклунстві палили тисячами. Ми тільки оборонялися хрестом.
— Може, переказ замовчує про це?
— Принаймні про це не говорять нам ні законодавство, ні історія.
— Як?! У вас були і закони писані, а не тільки адати?
— Звичайно, були: царя Георгія Величного, Атабега Агбугі, царя Вахтанга та ін., і за ними вирішувалися справи.
Це повідомлення дуже здивувало Шевченка, він підсів ближче, став балакучіший і почав розпитувати мене багато про що.