Королі і капуста[13]
Переклад В. Мисика
Передмова теслі
Вам скажуть в Анчурії, що Мірафлорес, президент цієї нетривкої республіки, сам собі заподіяв смерть у прибережному містечку Кораліо; що саме сюди він утік від прикростей неминучої революції, а сто тисяч доларів з державної скарбниці, що їх він захопив із собою в шкіряному американському саквояжі на спогад про бурхливі часи свого президентства, так і не знайшлися після його смерті.
За один реал перший-ліпший хлопець покаже вам його могилу. Вона — за містом, біля невеличкого мосту, перекинутого через поросле мангровим лісом болото. Простий дерев’яний обрубок стоїть в узголів’ї. На ньому хтось випалив розпеченим залізом:
RAMON ANGEL DE LAS CRUZES
Y MIRAFLORES
PRESIDENTE DE LA REPULICA
DE ANCHURIA
QUE SEA SU JUEZ DIOS[14]
З напису видно, що ці життєрадісні люди не переслідують того, хто розрахувався з життям. “Хай судить його бог!” Навіть утративши сто тисяч, такі жадані для кожного, вони не пішли далі цього напису.
Чужій або приїжджій людині мешканці Кораліо розкажуть про трагічний кінець свого колишнього президента: як він намагався втекти з їхньої країни, забравши з собою державні гроші та донью Ізабеллу Гілберт, молоду американську співачку; як, затриманий у Кораліо членами опозиційної партії, він узяв за краще прострелити собі голову, ніж розлучитися з грішми, а потім і з сеньйоритою Гілберт. Далі вам розкажуть, як донья Ізабелла, побачивши, що її хисткий човен опинився на мілині і що вона одночасно втратила й високопоставленого поклонника і стотисячний сувенір, кинула якір у цих стоячих прибережних водах, очікуючи нового припливу.
В Кораліо розповідають, що незабаром її підхопив швидкий і щасливий приплив в особі американця Френка Гудвіна, який постійно проживав у цьому містечку і забагатів на експорті місцевих товарів. Це був банановий король, каучуковий князь, барон сарсапарелі[15], індиго[16] та червоного дерева. Вам скажуть, що сеньйорита Гілберт одружилася з сеньйором Гудвіном через місяць після смерті президента і, таким чином, вирвала у Фортуни, як тільки та перестала їй посміхатись, нові дари, ще цінніші за втрачені.
Про американця, дона Френка Гудвіна, та про його дружину жителі містечка кажуть тільки хороше. Дон Френк прожив серед них багато років і завоював загальну пошану, його дружина дуже легко стала царицею великопанського товариства, яке тільки могло бути на цьому скромному узбережжі. Сама губернаторша, родом із гордої кастільської фамілії Монтелеон-і-Додороса-де-лос-Сантос-і-Мендес, вважає за честь для себе розгорнути серветку своїми оливковими в перснях руками за столом у сеньйори Гудвін. А якщо ви (давши волю північній упередженості) натякнете на барвисте минуле місіс Гудвін, коли одчайдушно веселою невимушеністю опереткової співачки вона заполонила серце немолодого президента, або згадаєте про ту роль, яку вона відіграла в падінні та злочинах цього державного мужа, жителі Кораліо, як справжні латиняни, тільки знижуть плечима, і це буде їхня єдина відповідь. Якщо в Кораліо існувало коли-небудь упередження в ставленні до сеньйори Гудвін, то тепер воно обернулося цілком на її користь.
Може здатися, що це — кінець, а не початок моєї повісті; трагедія скінчилась, романтична історія дійшла свого апогею, і вже немає про що розповідати. Але для більш цікавого читача буде, до певної міри, повчально простежити приховані ниті, що правлять за основу хитромудрої тканини описуваних подій.
Надгробок з ім’ям президента Мірафлореса щодня шарують піском та корою мильного дерева. Старий метис віддано доглядає могилу з повільною дбайливістю природженого ледаря. Своїм мачете[17] він виполює бур’ян та невиводну траву; визбирує зашкарублими пальцями мурашок, скорпіонів, жуків і кропить дерен на могилі водою з фонтана, що на міській площі. Жодну могилу в місті не доглядають так старанно, як цю.
Тільки простеживши до кінця таємні ниті, можна зрозуміти, чому старий індіанець Гальвес потай одержує плату за доглядання могили президента Мірафлореса, та ще й від особи, яка ніколи не бачила нещасливого правителя ні живого, ні мертвого, і чому ця особа частенько приходить сюди вечорами, поглядаючи віддалік з печальною ніжністю на той безславний горбок.
Про бурхливу життєву путь Ізабелли Гілберт можна довідатись не в Кораліо, а де-небудь в іншому місці. Новий Орлеан дав їй життя і ту мішану іспано-французьку кров, що примусила її пережити стільки гарячих, неспокійних днів. Вчилася вона мало, але добре знала мужчин і їхні інтереси, — тут, мабуть, допомагав їй інстинкт. Рідко трапляються жінки, обдаровані такою безоглядною сміливістю, такою палкою жадобою пригод, таким потягом до втіх. Всякі обмеження дратували її. Це була Єва, яка вже вчинила гріх, але ще не зазнала гіркої розплати. Вона несла життя, як троянду в себе на грудях.
Кажуть, ніби з великої сили мужчин, які упадали коло неї, тільки один щасливець припав їй до вподоби. Президентові Мірафлоресу, блискучому, але хисткому правителеві Анчурії, віддала вона ключ від свого завзятого серця. Як же тоді могло статися, що вона — за свідченням жителів Кораліо — після одруження з Гудвіном зажила нудним, сонним, бездіяльним життям?
Приховані ниті тягнуться далеко, аж ген за море. Якщо простежити їх, можна дізнатися, чому О’Дей, прозваний Куцим, що служив у Колумбійському розшукному агентстві, втратив свою посаду. А щоб веселіше минав час, ми вважатимем за приємний обов’язок прогулятися з Момусом[18] під тропічними зорями, де колись гордо виступала сувора Мельпомена[19]. Викликати такий сміх, щоб аж луна йшла від цих розкішних джунглів та похмурих бескидів[20], де колись розтиналися крики нещасних, що попали до рук піратів, відкинути спис і тесак і атакувати тільки насмішками та веселими дотепами, з іржавого шолома давньої казки добувати спасенну усмішку радості — от чим любо тішитись у холодку цитринових дерев на морському березі, вигнутому, як уста, готові усміхнутись.
Бо тут іще живі казки Іспанських морів. Ця частина материка, обмита бурхливими хвилями Карібського моря, де над стіною страшних тропічних джунглів височать бундючні Кордільєри[21], ще й досі оповита таємничими переказами. У минулі часи морські розбійники та повстанці будили відгомін серед цих бескидів, готуючи в зелених заростях своїми кремінними рушницями та мечами поживу для кондора, що без упину ширяв над ними. Ці історичні триста миль неспокійного узбережжя так часто переходили з рук у руки — то до морських бродяг, то до ворогуючих держав, то до несподівано повсталих змовників, — що навряд чи знали хоч раз на протязі століть, кого називати своїм законним правителем. Пісарро[22], Бальбоа[23], сер Френсіс Дрейк[24] та Болівар[25] зробили все, що змогли, аби приточити їх до християнського світу. Сер Джон Морган[26], Лафіт[27] та інші прославлені задираки товкли й засипали їх ядрами в ім’я сатани.
Гра триває й тепер. Правда, рушниці піратів замовкли, але розбишака-фотограф, що робить мініатюрні і збільшені знімки, але турист із кодаком і розвідники лагідної зграї пройдисвітів відкрили цей берег і далі провадять ту саму справу. Крамарі з Німеччини, Франції, Сіцілії загрібають тепер на своїх прилавках гроші цієї країни. Знатні авантюристи товпляться в передпокоях тутешніх правителів з проектами залізниць та концесій. Маленькі опереткові народи бавляться урядами та інтригами, аж поки зненацька не з’явиться в морі велика мовчазна канонерка й не попередить їх, щоб вони не ламали своїх іграшок. Разом з усім цим приходить маленький чоловічок, шукач пригод з порожніми кишенями, що їх він прагне наповнити, веселий, тямущий ділок — новітній казковий принц з будильником у руках, яким куди легше, ніж сентиментальним поцілунком, можна збудити прекрасні тропіки від вікової дрімоти. Звичайно він приносить із собою й трилисник[28] і гордо виставляє його поряд з бундючними пальмами. Це він витурив звідси Мельпомену й примусив Комедію танцювати в сяйві рампи Південного Хреста[29].
13
(Cabbages and Kings, 1904)
Заголовок роману “Королі і капуста” походить від чотиривірша відомого англійського письменника Льюїса Керролла із його книги “Аліса в Задзеркаллі” (продовження “Аліси в країні чудес”).
Жартівливо-пародійний характер назви покликаний сформувати у читача певну установку, налаштувати на іронічно-пародійний лад. О.Генрі обігрує добре знану в англомовному світі репліку Моржа — одного з героїв Льюїса Керролла. Прогулюючись вздовж моря зі своїм другом Теслею, Морж натрапив на маленьких устриць, які ховалися у піску. Аби виманити їх зі схованок, він обіцяє розповісти про різні цікаві речі: черевики, кораблі, сургучні печатки, капусту і королів. Довірливі устриці спокусились обіцянкою і повилазили, аби послухати розповідь Моржа. Однак їм не судилося її почути, оскільки невдовзі усі вони були з’їдені, а історія про різні цікаві речі так і залишилася нерозказаною. Здійснити обіцянку Моржа “взявся” О.Генрі, представивши на суд читацької публіки історію, яку розповів Тесля. У ній дійсно фігурують і сургучні печатки, і черевики, і кораблі, а відсутні в тексті роману королі та капуста, винесені у заголовок.
О.Генрі написав свій роман у 1904 році на основі восьми раніше опублікованих оповідань про життя американців у Центральній Америці: “Де гроші?” (1901), “Rouge et Noir” (1901), “Лотос і пляшка” (1902), “Надзвичайний прапор” (1902), “Лотос і реп’яхи” (1903), “Грамофон і чесність” (1903), “Трилисник і пальма” (1903) і “Художники” (1903). Включивши ці оповідання до роману “Королі і капуста”, автор ніби “анулював” їхній самостійний статус і в подальшому не вводив їх до складу інших новелістичних збірок.
Роль і функція згаданих оповідань у художній структурі роману виявилися доволі різноманітними. Приміром, новела “Де гроші?”, яка, до речі, за своїм змістом не збігається з однойменним VII розділом, дала загальну сюжетну схему роману і матеріал для передмови “Від Теслі” та I, III, IV, XVII розділів. Ще сім розділів були написані на базі новел “Лотос і реп’яхи” (V, XII та XIII), “Надзвичайний прапор” (VIII і IX) та “Rouge et Noir” (XV і XVI). А інші новели — “Лотос і пляшка”, “Грамофон і чесність”, “Трилисник і пальма” та “Художники” — з незначними текстовими змінами увійшли до роману як готові розділи під тими ж назвами. Три розділи — “Де гроші?”, “Рештки кодексу честі” і “Вітаграфоскоп” — були написані спеціально для “Королів і капусти” та завершили остаточний “монтаж” цього твору.
Неодноразово порушувана в “Королях і капусті” тема лотоса як способу забути про печалі жартівливо обігрує давньогрецьке сказання про лотофагів (“Одіссея”, Пісня IX). У Гомера Одіссей та його супутники потрапляють до країни міфічних лотофагів, які пропонують скуштувати “солодко-медвяного” лотоса. Той, хто, піддасться на вмовляння лотофагів, приречений назавжди забути про рідну домівку. О.Генрі дещо іронічно зображує своїх співвітчизників, які, прагнучи позбавитись проблем і печалей, їдуть до напівсонної Анчурії, аби там, наче в країні лотофагів, скуштувати лотоса.
14
RAMON ANGEL DE LAS CRUZES Y MIRAFLORES PRESIDENTE DE LA REPUBLICA DE ANCHURIA QUE SEA SU JUEZ DIOS (іспан.) — Рамон Анхель де лас Крусес і Мірафлорес, президент республіки Анчурія. Хай судить його Бог.
16
18
21
23
24
25
28