Выбрать главу

— У тебе є долар, — сказав він недбало, але значуще, як говорять, запалюючи дорогу сигару, якщо, певна річ, вона є.

— Є, — відповіла місіс Пітере і, вийнявши схованого за пазухою папірця, навмисне зашелестіла ним, дразнячи чоловіка.

— Мені запропонували роботу в... чайній крамниці, — сказав містер Пітере. — Завтра вже маю вийти. Тільки треба купити собі пару...

— Брешеш, — мовила місіс Пітере, знову ховаючи гроші. — В чайну крамницю... Та тебе ніякий крамар і на поріг не пустить. Я собі геть руки постирала, перучи сорочки та підштаники, щоб заробити цей долар. Думаєш, я для того всі ці дні бовталася в змилках, щоб ти його пропив? А дзуськи! І не думай про ці гроші.

Було ясно, що талейранівським способом[335] долара не здобути. Але дипломатія винахідлива. Артистичний темперамент містера Пітерса підняв його за вушка штиблетів і поставив на нову позицію. В очах його з’явилася розпачлива меланхолія.

— Кларо, — мовив він глухим голосом, — боротися далі — марна річ. Ти ніколи мене не розуміла. Бачить Бог, я щосили намагався втриматися на поверхні, але хвилі житейського моря...

— Облиш рожеві надії на мій долар і перестань варнякати про те, як ти підеш блукати по світу, — сказала місіс Пітере. — Це я вже не раз чула. Он там на миснику за коробкою з-під кави стоїть пляшка з карболкою. Пий на здоров’я.

Містер Пітере замислився. Що робити далі? Випробувані способи нікуди не годилися. Але ж там, біля руїн замку, тобто на садовій лаві з кривими чавунними ніжками, його ждуть два підтоптаних мушкетери. На карту поставлено його честь. Він же взявся сам-один піти на штурм і добути скарб, що дасть їм утіху й забуття. І єдиною перешкодою між ним і жаданим доларом стоїть його дружина, оте молоденьке дівча, яке... Стривай! А чому б не спробувати знову? Колись він кількома ніжними словами міг добитися від неї чого завгодно. Чи не спробувати і тепер? Але ж скільки часу минуло відтоді! Тяжкі злидні і взаємна ненависть убили все. Однак Регзі й Кід ждуть його з доларом.

Містер Пітере крадькома пильно глянув на дружину, її повна фігура не вміщувалась на стільці. Жінка, не відриваючись, мов зачарована, дивилась у вікно. По очах було видно, що вона недавно плакала.

— Не знаю, — тихо проказав містер Пітере, — мабуть, з цього нічого не вийде.

У відчинене вікно було видно цегляну стіну й брудні, безлюдні задвірки. І якби знадвору в кімнату не долинало тепле повітря, можна було б подумати, що в місті ще зима, так непривітно й похмуро зустрічали вулиці облогу весни. Але весна ніколи не приходить під гуркіт гармат. Вона робить підкопи, закладає міни — і, хочеш не хочеш, доводиться здаватись.

“Ну, спробую”, — вирішив містер Пітере і зробив кислу міну.

Підійшовши до жінки, він обняв її за плечі.

— Кларо, люба моя, — сказав він тоном, що не міг би обдурити й немовля, — навіщо нам сваритись і говорити одне одному всякі прикрості? Хіба ж ти не рибонька-голубонька моя?

Амур у своїй найголовнішій книзі відзначить ваш вчинок чорним хрестом, містере Пітере. На вас лягає звинувачення у тяжкому злочині: у спробі пограбування і блюзнірській підробці найсвятіших слів Кохання.

Але весна зробила чудо. Сліпим завулком, попід темними похмурими стінами прокрався в кімнату на задвірках Провісник. Це було смішно, проте... і ви, сер, і ви, мадам, та й усі ми, грішні, потрапляємо в цю пастку.

Червона, гладка, ридаюча, мов Ніобея[336] або Ніагара, місіс Пітере кинулась на шию своєму повелителеві і затопила його сльозами. Містер Пітере з радістю витяг би долар із родинного сейфа, але його руки були притиснуті до боків міцними обіймами дружини.

— Ти мене любиш, Джеймсе? — спитала місіс Пітере.

— Шалено, — відповів Джеймс, — але...

— Ти хворий! — вигукнула місіс Пітере. — Ти такий блідий, у тебе такий стомлений вигляд!

— Я себе якось погано почуваю, — сказав містер Пітере. Я...

— Стривай, я знаю, що з тобою. Хвилинку, Джеймсе, я зараз...

Ще раз на прощання стиснувши чоловіка в обіймах так міцно, що він згадав “Непереможного турка”, місіс Пітере хутенько вибігла з кімнати й загуркотіла вниз по сходах.

Містер Пітере засунув великі пальці за підтяжки.

— Чудово, — звернувся він до стелі. — Діло буде. Я й не думав, що моя стара може розм’якнути від таких дурниць. Хіба ж я не Клод Мельнот?[337] Тепер я певен, що долар мій. Але куди ж це вона побігла? Ага, мабуть, на другий поверх до місіс Мальдун розказати, що ми помирилися. Треба буде цей спосіб запам’ятати. М’яка, як мило. А Кід радив надавати їй стусанів.

Місіс Пітере повернулася з пляшкою настоянки сарса-паріли.

— Яке щастя, що в мене був долар, — сказала вона. — Ти ж геть змарнів, серденько моє.

Містерові Пітерсу довелося проковтнути повну столову ложку цього зілля. Потім місіс Пітере сіла йому на коліна і прошепотіла:

— Назви мене ще раз своєю рибонькою-голубонькою, Джеймсе. Він сидів нерухомо, притиснутий до стільця новим втіленням богині весни.

Весна прийшла.

А в Юніон-сквері містер Регздейл та містер Кід, відчуваючи, що у них пересохло в горлі, совалися на лаві — нетерпляче ждали д’Артаньяна з доларом.

“Ех, шкода, що я її зразу не схопив за горлянку”, — подумав містер Пітере.

Поки чекає автомобіль[338]

Переклад М. Рябової

Коли почало смеркатися, у цей затишний куток невеличкого тихого парку знов прийшла дівчина в сірій сукні. Вона сіла на лаву й розгорнула книжку, бо ще з півгодини можна було розібрати літери.

Повторюємо: сукня на ній була сіра й досить простенька простенька настільки, щоб не впадала в око бездоганність фасону і крою. Негуста вуаль оповивала схожий на тюрбан капелюшок і спадала на обличчя, що сяяло спокійною досконалою красою. Дівчина приходила сюди о цій порі і вчора, й позавчора, і хтось був, хто це знав.

Юнак, який знав про це, блукав поблизу, приносячи жертви великому ідолові — випадкові, і сподіваючись на його прихильність. І юнакові надії збулися: дівчина, перегортаючи сторінку, не втримала книжки, вона впала, відлетівши мало не на два кроки від лави.

Юнак миттю кинувся до книжки, підняв її і віддав власниці, суворо дотримуючись того особливого стилю, що процвітає в парках та інших публічних місцях і являє собою суміш галантності й надії, приборкуваних почуттям пошани до постового полісмена. Приємним голосом юнак наважився висловити кілька міркувань про погоду — звичайна тема, що допомагає почати знайомство, але нерідко стає причиною всяких нещасть, — і замовк, чекаючи вирішення своєї долі. Дівчина неквапливо окинула поглядом його скромний охайний костюм і обличчя, що не вирізнялося нічим особливим.

— Можете сісти, якщо хочете, — сказала вона протяглим, звучним контральто[339]. — Справді, сідайте, мені навіть приємно буде побалакати. Читати вже темно.

Раб випадку радо сів біля неї на лаву.

— Чи відомо вам, — спитав він, удаючись до форми, якою оратори звичайно відкривають у парку мітинг, — що ви найдивовижніша дівчина з усіх, яких я будь-коли бачив? Я ще вчора не зводив з вас очей. Невже ви, моя люба, не помітили, що ваші гарненькі оченята вразили декого в самісіньке серце?

— Хоч би хто ви були, — мовила дівчина крижаним тоном, — але прошу вас не забувати, що я — леді. Я вибачаю вам ваші слова,, бо вони, без сумніву, є наслідком непорозуміння. Може, у вашому колі й заведено думати, що коли дівчина запрошує сісти поруч, то цим вона дає право називати себе “моя люба”. Але якщо це так, то я беру своє запрошення назад.

вернуться

335

Талейранівський спосіб — у даному випадку означає дипломатичний спосіб. Шарль Моріс Талейран (1754—1839) — відомий французький дипломат, що відзначався дивовижною хитромудрістю.

вернуться

336

...ридаюча, мов Ніобея... — згідно з античним міфом, дружина фіванського царя Амфіона Ніобея (або Ніоба) вихвалялася своїми дітьми (у неї було за одними джерелами семеро синів і семеро дочок, за іншими — двадцятеро дітей) і насміхалася над богинею Лето, яка мала лише двох дітей. Помстившись за образу, яку Ніобея нанесла Лето, діти останньої — Аполон і Артеміда — повбивали стрілами всіх дітей Ніобеї. З найщасливішої матері Ніобея перетворилася на найнещаснішу, і зрештою стала, з волі богів, скелею, з якої постійно струмують сльози.

вернуться

337

Клод Мельнот — персонаж п’єси англійського письменника Булвера-Літтона “Леді із Ліона”.

вернуться

338

(While the Auto Waits, 1903)

вернуться

339

Контральто — найнижчий жіночий голос.