У наших реаліях вороги правди приходять легіонами – інколи це навіть закон, правило, порядок, офіційна влада, тощо. Хай там як, найбільшими ворогами правди залишаються ті, для кого внутрішньо правда не є необхідністю і хто вміє підлаштовуватися під усі моральні середовища світу. Насамперед, ворогами правди є вороги духу, бо правда діє тільки через дух. “Сліпі до таємничости матеріалісти” також належать до головних її ворогів. Вони денаціоналізовані, недоброчесні, боягузливі, слабкі.
Правда це не тільки антитеза брехні, а й доброта, її образ, усвідомлення та бажання. Маю на увазі моральну правду – нею живиться дух народу. Без цієї правди, що глибоко пережита особисто, людина буде нетворчою, пристосуванцем, не матиме совісти. Це єдина солідаризуюча, рятівна, об’єднуюча сила в соціальному житті. Ця правда формує духовий образ людини та підтверджує будь-яке справжнє лідерство і владу.
Серед вірмен, дуже давно, цю правду пережили маміконйанові покоління. Загадка їхнього героїзму – померти за батьківщину і націю “з радісним серцем” і совістю – полягала саме в цьому. Зараз, натомість, відчувається нестача цієї правди в частини нашої інтелігенції. Буде неправильно, якщо я скажу: “Майбутнє Вірменії можна буде вважати безпечним, якщо ми матимемо ті можливості, які має будь-яка європейська держава, тобто технології, риторику, матеріальне багатство, реальні науки, порядок, лінію Мажіно14”. Проте буде моральною правдою, коли скажу: “Для того, щоб зберегти і захистити батьківщину, найперше необхідно, щоб згідно заповіту люди гинули за неї, як Маміконйани”.
Через нестачу цієї правди частина нашої інтелігенції досі розколота і платить щедру дань жалюгідним людським слабкостям. Найбільш осоружною з цих слабкостей є схильність викривляти.
Американські вірмени жили, а тепер і діють згідно моральної правди. Вони збагнули, що працювати з рідним підростаючим поколінням це працювати з рідною нацією та її майбутнім. Усвідомлюючи необхідність самозбереження, вони прийняли національну релігію з неабияким ентузіазмом і передали своїм дітям наші заповіти. Проте, в перший рік нашого руху одна введена в оману особа сказала: “За нинішнього становища вірменського народу назва національної релігії не наукова”. Хто пояснить, як розуміти цю нісенітницю? Що значить “за нинішнього становища не наукова”? Це не стиль вираження? Чи наука це відносна ідея, пов’язана з будь-якою ситуацією? Автор цього безглуздя звісно ж знає, що “два додати два буде чорити” не лише в країні, де він живе, але й у Китаї та будь-де. Він це знає, та намір ошукати – мораль фальсифікації – підштовхнув його до безглуздя. Хтось інший кинув камінь у націю та національну релігію вчинивши плагіат – привласнив статтю, яку написав європеєць чверть століття тому. До такого призводить відсутність відчуття правди. Це ненормально, що ошуканці взяли тільки одне слово чи одне речення з ваших писань і зловмисно зробили свій надуманий висновок аби ввести в оману читачів. Так діє вірменський розум, який не має зв’язку з національним духом у нашому житті. Психологія фальсифікації – наслідок софізму і зла. Метою фальсифікатора є не просто заперечення, а ускладення роботи проповідника. Взагалі, фальсифікація це наслідок психологічної деструкції та нездатности творити. Це ясно випливає з того факту, що фальсифікатор тільки клює, очорнює, зневажає, але не пропонує нічого нового. Він не може сказати: “Це має бути так”. Про те, що йому зрозуміле чи незрозуміле він лише повторює як папуга: “Це не має бути так”. Він не сліпий, він бачить, що держава, церква, педагогіка, охорона здоров’я нації, спорт – усе це сьогодні має нову мету – розвивати нову людину, яка завжди з’являється в поворотні моменти історії. В свої часи були новими: людина епохи відродження, людина епохи просвітництва, людина Французької революції. Після війни15 теж є запит на нову людину. Він знає це, він знає правду, та не має мужности визнати це й діяти відповідно. “Стара людина, що відходить у минуле, була роздвоєна – ідеаліст у теорії та матеріаліст у реальному житті, говорила про демоктарію та альтруїзм, але сама була егоїстом, вважала релігію об’єктом індивідуального усвідомлення, але сама не відчувала святого, була фальсифікатором патріотизму, а в час небезпеки – дезертиром, розповідала про свободи та вольності, а сама, прийшовши до влади, ставала розбещеним тираном, проголошувала соціалізм, але задля власної вигоди розтоптувала своїх же друзів. Стара людина була така роз’єднана й національно безлика. Сьогодні вона зникає, поступаючись місцем новій – з національним обличчям, не роздвоєній, щирій і не розбещеній, морально здоровій і досконалій людині”. Як я казав, сучасність працює на цю нову людину.