Чи можна описати сучасний психологічний стан нашого народу без моральної відрази? Передова стаття в “Нор Ор” виражає засмучення вірменською реальністю: “Сьогодні ми розбиті на тисячу осколків, ми виснажені фізично та матеріально. Ми безпорадні, стоїмо перед зникненням і небезпекою відчуження”. Це краще було б сфотографувати: таке наше становище – ми всього за крок від могили. “Сьогодні нам не вистачає духу жертовности”. Ця теза з цієї ж самої газети правильна. Здоровий європейський ідеалізм у вірменині перетворився в огидний еготизм. Попри це, газета клює тих, хто проповідує таронаканутюн, тобто маміконйанову спеціальну жертву в ім’я нації та батьківщини. Ці слова також належать перу редактора “Нор Ор”: “Особливо для молодого вірменина ідеал національної відданости повинен бути священним усвідомленням, фанатичною вірою”. Як національна відданість “Нор Ор” узгоджується з її неприязню до таронаканутюну?
Таронаканутюн – це беззаперечність духу нашої нації та її позитивних рис. Хіба ні? Безсумнівно, таронаканутюн формує повноцінного вірменина відповідно до вимог часу, а отже психологічну й цілеспрямовану цільність вірменства. Можливо, це треба назвати Дашнакцутюном. Так, Дашнакцутюном. Ми так думаємо й тому вважаємо, що паралельно з політичною роботою Дашнакцутюну необхідно довести до кінця роботу з духового оновлення нашого народу, інакше ми не знайдемо творчий шлях виходу з нинішньої як ніколи складної ситуації. Це не завдання Дашнакцутюну залишатись партією та зберігати свою організацію. Її завдання – виховати націю, а щоб породити націю потріно створити національний дух. Це можна зробити виключно в разі, якщо палатиме маміконйановий дух, і тільки.
Народ, який після небаченої катастрофи не надто шокований і не переглянув, насамперед, свою мораль, то біологічно аморальний народ.
Після краху Паризької Комуни всесвітньовідомий Кропоткін змушений був вести усамітнене життя, щоб напрацювати нову мораль для майбутньої революційної боротьби.
Данський народ після великої національної катастрофи, якої він зазнав у 70х рр. 19 століття, мусів породити активний рух за оновлення і назвати його іменем Ґрундтвіґа16 – одного з його превеликих синів – ґрундтвіґізмом, який, найперше, успішно примирив інтелігенцію з простим людом, тобто високий принцип гуманізму і національний дух, духове та національне в людині, інакше величезна прірва між ними залишалася б століттями. Завдяки цьому рухові данська інтелігенція проникла в свою духову і національну сутність, зосередившись на ролі історії в освіті, сформувала новий світогляд і оновила, духово змінала свій народ, який став об’єктом заздрости великий і малих націй світу.
Творча ідеологія Ґрундтвіґа була прийнята в усіх європейських країнах. Ґрундтвіґізм пробудив усі північні народи. Фінляндія, колись неторкана земля, завдяки ньому стала “країною білих лілій”. Професор Ріне та інші пропагують зараз його в Німеччині. Російський автор каже: “Скидається на те, що вороги Росії збираються пробудити нас духово”.
Чи не повинен я сказати – ганьба і горе нашому народу, що навіть турок нездатен пробудити вірменську інтелігенцію національно і повністю?
* * *
Якби від Маміконйанів до нас дійшла одна лише промова генерала Вартана до вірменської армії перед Аварайрською битвою, я б усе-одно був прихильником і шанувальником таронського духу. Тисяча п’ятсот років тому вірменський солдат подав найвищий приклад любови до батькіщини та особистого служіння їй, тож секрет перемоги назавжди відомий – “приймімо смерть із радісним серцем”.
Маміконйан був лицарем, бо був істинним героєм – “не змішуймо погане з нашою мужністю”.
Він був національно самосвідомий, людиною гордого мислення – “ми були радше переможцями, ніж переможеними”.
Він був глибоко мудрий – “боягузтво – ознака скептицизму” та характерно амбіційний – “хто сміливо йшов уперед, той від народу здобував ім’я хороброї людини” – казав вірменський спарапет (генерал). Я – солдат, обізнаний з історією воєн, які вели нації.
Не лише в 5 столітті, а й у наші часи генерали небагатьох націй змогли виховати таку високу мораль, з якою жили і діяли наші Маміконйани, – хоробру мораль, до якої протягом століть заледве могло додатися щось нове. Хіба нема потреби в маміконйановій моралі – хоробрості, любові до батьківщини, національній гордості, воєнній заздрості до сучасного вірменства?