Чи потрібно більше тих, хто “сміливо йде вперед”?
А як там загрожена Вірменія? Чи це дивно, що вірменський солдат у ці дні небезпеки говорить про дух і мораль Маміконйанів – таронаканутюн? Відколи пропаганда та захоплення героїзмом почали розглядатись як небезпечна єресь у нашій партії? Редактор “Нор Ор” погано зображає Дашнакцутюн. Ідея виховання хоробрих бійців, готових пожертвувати своїми життями заради батьківщини, насправді, була і є найголовнішою для Дашнакцутюну. Це можливо тільки завдяки тому духові, який ми нині пропагуємо.
Ця ж сама газета вважає таронаканутюн результатом “сліпих пошуків”. Сліпих пошуків? Це властиво політичним аматорам, але не солдату, який знає свою нелегку справу – пропагувати заповіт у мирний час і хоробро битись у час небезпеки. Це властиво тим, хто продовжує здіймати галас про демократію, лібералізм, індивідуалізм і подібні незрозумілі й хибно зрозумілі привнесені дурниці – речі, що мають невідомо який стосунок до долі нашого народу зараз в еміграції.
Визначімо, на хвилинку, більш точно значимість проблем, пов’язаних із долею вірменського народу. Що є більш актуальним, що повинно розглядатись як найважливіше для сучасного вірменства?
– Самозахист вірменства і батьківщини.
Що було незмінно переможною зброєю протягом століть?
– Заповіт, мораль і дух Маміконйанів.
А якою була й залишається роль Дашнакцутюну?
– Зберегти цю зброю, яку ми називаємо таронаканутюном, для свого народу.
“Боротьба за визволення нашого народу, що триває вже приблизно сімдесят п’ять років, продовжується. Чи досягли ми своєї мети?” – запитує “Нор Ор” і не дає відповіді. Так, це сліпі пошуки. Вони сліпі – ті, хто мріє про політичну дружбу з Туреччиною, пропонує вірменам наперед духово роззброїтися, відволікає увагу нашого народу від питання самозахисту. Такі пропагандисти, не засвоївши урок нашої історії та маючи на меті задоволення власної нікчемної особистості, не вагаючись формують хибні уявлення навіть про “хоробрих бійців”.
Солдат – зрозуміймо це – ніколи не шукає сліпо, він або б’ється хоробро, або тікає. Для солдата тільки те є правдою, що дає йому силу і мужність битись і, якщо це необхідно, полягти за рідну землю.
Я солдат. Мої нинішні переконання чіткі й зрозумілі, як і мої минулі та майбутні цілі. Це переконання, засновані на духові нашої нації, який самопідтверджується духово, історично та філософськи.
Такими були й будуть мої дашнакцаканські переконання.
Переконання дашнакцакана загалом не повинні бути іншими.
“Тарон, ясна річ, посідає своє місце серед інших регіонів історичної Вірменії”, – пише “Нор Ор”, допускаючи найбільш непрощенну помилку й неподобство.
Розглядати Тарон як “один із регіонів” означає не знати вірменську історію.
Далі в цій же статті: “Безсумнівно, певні місця історичної Вірменії, з огляду на їхню славу і дух, зобов’язують нас виявляти до них особливу повагу та шану”. Це правда, яка спростосує попереднє висловлювання. Дійсно, таронаканутюн, який ми пропагуємо, це “слава і дух” Тарону – одного з “певних місць”, яке завжди викликало “особливу повагу та шану”. Хіба не очевидно, що коли ми позбавимо себе того духу, який викликає в нас особливу повагу та шану, то в Дашнакцутюні для нас нічого не залишиться? Вірменія стане подібною до порожнього коробля, якщо цей дух зникне. Редактор не бажає, аби вірмени жили спогадами про минуле та велить їм “жити відповідно до умов сьогодення”. І навіть коли він пише про “дух Вірменії”, то не враховує, що цей дух походить із глибини віків і переважно означає минуле, що він майже повністю є результатом переживань минулих поколінь, їхньої боротьби, трагедій, перемог, моральних багатств, сили, шани і жертовностей.
Дух формує долю нації. Зміна духу призводить до зміни долі нації.
“Не втрачайте духу”, – два тисячоліття тому сказав титан духу, який пізніше могутній Рим поставив на коліна. Там, де згасає дух, там згасає життя. Дух слід розуміти культурно.
Цінності, святині, гуманізм, ідеї, ідеали, духова сила, мова, майстерність, мудрість, філософія, лідерство, героїзм і слава – все це породжене духом.
Вся історія людства це водночас поступ духу та його результи.
Головне для народу не його політика, а той дух, що його спрямовує. Дієвість політики майже завжди залежить від сили й активности духу лідера, який цю політику проводить.