1913, ~ влітку
Заручився з Епіме Сакіасйан у Софії
1913, восени
Поїхав до Румунії
1914, початок жовтня
Прибув у Тбілісі разом з Андраніком і багатьма добровольцями
1914, 13 жовтня
Став заступником командира полку вірменських добровольців
1915, 15 квітня
Вступив до другого добровольчого полку з 300 солдатами й був призначений Дро заступником командира
1915, 27 квітня – 8 червня
Брав участь в боях у Ґілараші, Беркрі, Шатасі, Моксі, Спаркерті, та в інших місцевостях провінції Ван
1915, 2 травня
Нагороджений орденом Володимира 3-го ступеня за хоробрість, проявлену в каньйоні Беркрі
1915, 6 травня
Увійшов у Ван, очолив другий добровольчий полк
1916, 14 травня
Переведений до першої вірменської добровольчої групи в якості заступника командира Смбата
1916, 23–25 липня
Брав участь у боях у каньйоні Меґрід під командуванням генерала Назарбекйана. За “винятковий героїзм” і “нечувану стійкість” був нагороджений Георгіївськими хрестами 3-го та 2-го ступенів
1917, 12 травня
Став членом виконавчого комітету та міським комісаром Александрополя
1917, 9 червня
Головував на загальних зборах сіл Верін Аза, Неркін Аза і Ґохтан (Нахіджеван), на яких закликав населення зорганізуватися й бути готовим до самооборони
1918, 30 січня
Виголосив промову в міській раді Єревану до представників Нахіджевані та Ґохтану
1917 – 1918
Відвідував багато вірменських міст і сіл, збирав людей у церковних дворах та в емоційних промовах закликав їх створювати самооборону
1918, травень
У переддень незалежности Вірменії, командував боями за Аладжу, зробив можливим відхід вірменських полків через Ерзурум, Сарикамиш, Карс до Александрополя
1918, 24 травня
Взяв ініціативу та привів до ладу лінію фронту, надихнув та повів за собою вірменські сили в бій за Каракілісу. Був поранений і представлений до найвищої відзнаки
1918, 30 листопада
Згідно розпорядження уряду Республіки Вірменія призначений місцевим комісаром Нахіджевану
1918, 20 грудня
Допоміг вірменським військам при відступі до Арарату (Давалу). Перехопив ініціативу в бою та врятував 4-ий полк вірменської армії. Придушив турецьке повстання у Веді. За виняткову відвагу нагороджений орденом Володимира 3-го ступеня
1919, лютий – серпень
Служив у вірменській армії та приймав участь у різних битвах
1919, 30 березня – 5 серпня
Був командиром полку Ґарні
1919, 5 серпня
Згідно наказу Військового міністерства присвоєно звання капітана
1919, 4 вересня
За клопотанням ВРФ і за власним проханням уряд Республіки Вірменія відправив його, разом із Ґазаром Кочарйаном, до Занґезуру, в Ґохтан. Нжде прибув у Занґезур із групою чисельністю 180 бійців озброєних багнетами
1919, перша половина вересня
За запитом занґезурської місцевої влади, капітан Нжде взяв на себе загальне командування Капаном, Аревіком і Ґохтаном (разом вони звуться Капарґохт), а також південно-східним фронтом Сюніку
1919, жовтень
Заснував “давітбековий заповіт”, воєнним гаслом якого було “За батьківщину, як Давіт Бек!”
1920, 19 січня
Поки занґезурські війська були задіяні в Шарурських операціях, повів полки й успішно атакував висоти, що були окуповані турками, звільнивши таким чином дорогу на Ґоріс-Капан
1920, 14 лютого
Головнокомандувач занґезурськими силами генерал Ґазаров підвищив Нжде у званні до підполковника і в той же час просив уряд Республіки Вірменія підвищити його до полковника
1920, 9–21 березня
Початок другої кампанії за порятунок Ґохтану. Всі вірменські села в Ґохтані за винятком Дастаку були звільнені
1920, 25 березня
Кур’єри принесли два листи в Ґохтан із терміновими проханнями допомогти захистити Капарґохт від атак спільних турецько-татарських і більшовицьких сил. Нжде відклав звільнення Аґулісу й Ордубаду (Ордуару) та негайно повернувся в Капан
1920, 1–13 квітня
Штурм. Почавши із Зейви, Нжде відкинув ворога з висот Хартіз і Сусан, звільнив каньйон Воротан від турецько-татарських окупантів
1920, 13 квітня
Звільнено район Чавндур (Бартаґ)
1919, грудень – 1920, квітень
Здобув блискучі перемоги в Охчі, Ґехвадзорі, Шурнусі, Чавндурі та в інших місцях, які перейшли під його особисте командування
1920, квітень – травень