Хіба можна плутати “слово” з суттю? Таронаканутюн це суть, а не слово. По суті, Дашнакцутюн і таронаканутюн, так само як таронаканутюн і національна релігія не відрізняються й не можуть відрізнятися для кожного вірменина, який глибоко та по-філософськи відчуває долю вірменської нації. Будь-яке з цих слів було б неможливим, якби спершу не виник його дух. Усі вони були породжені буремними часами та одним і тим же духом, одну з особливостей якого – Заповіт мужньо битись і загинути за батьківщину ми називаємо таронаканутюном. В усіх моїх опублікованих книжках, стаття і промовах ви побачите моє невдоволення та біль за те, що вірменство не усвідомлює історії. Так, вірменин ще не осягнув філософії своєї історії. І саме тому таронаканутюн декому видається новим і незрозумілим. Історія завжди була героїчно-трагічною. Я хочу сказати, що через своє лихо та періодичні небезпеки нації, як відомо, мудрішають і вдаються до філософії. Ви гадаєте, наш нарід знав коли-небудь більшу та жахливішу трагедію, ніж ту, що переживаємо зараз? Жахіття нашого вигнання були б даремними, якби зазнавши страждань і небезпеки, ми б не заглибились у свою історію для того, щоб виявити і сформувати організовану політичну волю – Дашнакцутюн.
Спочатку був Сіон, але не було слова “сіонізм”. Історія першого налічує кілька тисячоліть, тоді як другого – кілька десятиліть. Чи можете ви стверджувати, що то не “сіонізм” вів єврейство протягом віків? Хіба політичний “сіонізм” не є наслідком багатовікового духовного сіонізму єврейства? Чому єврей свій культ Сіону називає “сіонізмом”, а себе називає “сіоністом”? Чи не здається вам, що це “слово” пробудило сучасного єврея? Чи можна було до “сіонізму” уявити, що в наші дні на захист Палестини прийде нове покоління, подібне до стародавніх героїчних Маккавеїв? Не граймося словами. Головне – не слово, назва чи теорія, а “героїчна боротьба” за батьківщину.
Ті, хто нівелюють дух і чіпляються за слова, ті показують, що вони вороги мудрости і значення речей.
Хіба можна не розуміти що таке таронаканутюн і називатися вірменським інтелектуалом? Хіба можна не визнавати ідіотом того, хто не знає вірменської історії та її філософії?
Дашнакцутюн був, але хіба до кількох останніх років хто-небудь міг би встановити, що слово “дашнакцутюн” було в нашій партійній літературі? Та це аж ніяк не означає, що Дашнакцутюн7 і дашнакцакан8 не були ніяк пов’язані. Слово не є істотно важливим, проте з погляду соціальних наук очевидно, що після утворення “слова” внутрішнє відчуття стає більш міцним, конкретним і усвідомленим. Як звалися ті сила, дух, переконання, що до появи Дашнакцутюну повели арабівців9 у гори? Ті, хто полягли, не знали такого слова, та одного дня їхній рух був охрещений ім’ям “Дашнакцутюн”.
Ми повинні розуміти, що ані слово, ані його значення не є новими – вони взяті зі Скарбниці Історії Вірменії. “Маміконйановий заповіт” – це нова назва? Якби цей духовий рух, замість слова таронаканутюн, отримав цю назву, то чи ставилися б до партії по-іншому ті, хто її геть не розуміє?
Сьогодні, коли кожен вірменин розуміє, що майбутнє нашої нації та батьківщини загрожене, таронаканутюн – “помри хоробро заради нашої країни” – ця нова назва маміконйанового духу не завадила б, особливо нам – дашнакцаканам. Я назвав таронаканутюн “першою духовою зброєю нації”, бо свідомий тих жахливих умов, у яких наш народ веде свою нерівну боротьбу за виживання і ще змушений буде вести її завтра. У час небезпеки – зрозуміймо це добре – “меч не позичають”. Іншими словами, нашу духову зброю та керівні принципи нашої свідомости ми повинні брати не з чужих учень, невластивих сутности нашої нації, а з того духу, що спрямовує вічний хід нашої історії. Цей дух – невимовно відчутий або виражений словом – він для нас таронаканутюн. Що за моїх часів було духом “давітбекових заповітів” Сюніку? Ним, звісно ж, був той самий таронаканутюн, тільки під іншою назвою. Байдужість вірменина це духова катастрофа – це зрадництво. А як щодо любови? Нема нічого нікчемного, крім його любови, посереднього патріотизму, проте шана й відданість вірменина заповіту вражають.