Вибрані листи

Це озеро вливає свої води в ріку, а вона, пропливши трохи на видноті, поринає у печеру і пливе вже глибоко під землею. Якщо у неї кинути що-небудь іще перед тим як вона сховається, то течія збереже цю річ і знову винесе її на світло денне.

Пишу про це, сподіваючись, що й тобі це і невідомо, і, як мені, цікаво. Адже й тебе, як і мене, ніщо так не зачаровує, як творіння природи. Бувай здоровий!

Лист 22

Пліній Гемінові[229] — вітання

Чи не зауважував ти, що тих, хто по-рабськи слугує своїм забаганкам, чужі пороки дратують так, мовби вони їм заздрили, і найсуворіше карають тих, кого вони найбільше наслідують? Хоч навіть тим, хто не потребує нічиєї поблажливості, ніщо інше так не личило б, як милосердя. Тому-то найкращим, скажу навіть бездоганним, я вважаю того, хто іншим вибачає так, мовби сам щоденно спотикався, а від тих спотикань оберігається так, мовби нікому не вибачав. Отож і вдома, й поза домом, та й загалом за будь-яких життєвих обставин, тримаймося такої засади: будьмо безпощадними до себе[230], а вибачливими навіть до тих, хто лише собі вміє вибачати. Пам’ятаймо, що Тразея, той на диво лагідний, отже, й на диво великий чоловік, любив повторювати: «Хто ненавидить пороки — людей ненавидить».

Можливо, запитаєш, що спонукало мене писати про це? От нещодавно один чоловік… А втім, краще про це в чотири ока… Та ні, краще загалом промовчати. Боюся витягати тут на світло денне ті вчинки, що їх не схвалюю, — переслідування, дошкуляння, наклепи, щоб усе це не суперечило тому, у чім найбільше хочу тебе переконати. Хто б там він не був, яким би не був, помовчмо про це: затаврувати його — яка з того користь? А не затаврувати — це по-людськи. Бувай здоровий!

Лист 24

Пліній Мáксімові[231] — вітання

Моя любов до тебе спонукає мене (ні, не повчати, тобі не потрібен повчальник), нагадати тобі, аби ти не забував того, що знаєш і без мене, щоб і шанував те знання, й ним керувався. Тебе ж посилають у провінцію Ахайя[232], цю правдиву, чисту Грецію, де, всяк те визнає, людина вперше пізнала, що таке освіта й науки, вперше й хліборобством зайнялася; посилають, — щоб ти впорядкував стан вільних міст[233]; посилають до людей — по-справжньому людей, до вільних — по-справжньому вільних; до тих, хто своєю мужністю, заслугами, дружбою, врешті, й освяченим релігією договором зберіг за собою право, належне йому від природи. Шануй богів, засновників міст[234], шануй святість божества, шануй славу сивої старовини й саму старість, що почесна в людині й священна в містах. Плекай у собі шанобу до давнини, до величних діянь, навіть до переказів. Не применшуй нічийого достоїнства, нічиєї свободи і навіть — похвальби.

Пам’ятай: саме ця земля прислала нам право, саме вона дала нам закони[235] — не як переможеним, а як прохачам; пам’ятай: ти вступаєш в Афіни, правиш — Лакедемоном; забрати у них навіть той залишок тіні, навіть саме ім’я давньої свободи — то було б хіба верхом жорстокості, дикунства. Бачиш, що й лікарі, хоча хвороба не дивиться, де вільний, а де раб, і м’якші, й лагідніші до вільних. Не забувай, чим було кожне місто, й не зневажай його за те, що воно втратило. Хай не підступлять до твого серця ні гордість, ні суворість. Не лякайся зневаги. Хто ж бо зневажатиме наділеного повнотою влади, якщо він не захланний, не ниций, якщо він першим — себе ж не зневажить? Негоже владі випробовувати свою силу на приниженні інших, негоже й повагу до себе здобувати страхом; не він же, страх, а любов найпевніше допоможе[236] тобі осягнути те, чого хочеш. Ти відійдеш, — то й страх відступить; любов — залишиться, і як він обернеться ненавистю, так вона — пошаною.

Ти знову й знову (ще раз повторюю) повинен сам собі нагадувати, як називається твоя посада, й сам собі роз’яснювати, що це таке — «впорядковувати стан вільних міст». Бо що може бути людянішим, аніж впорядкування, і що ціннішим, аніж свобода? Як же це ганебно, коли замість порядку — безлад, замість свободи — рабство! А ще ж тебе чекає боротьба з самим собою: тебе споважнює посада квестора, яку ти так славно оправдав ще у Віфінії, споважнює визнання принцепса, споважнює трибунат, претура й ось ця посада легата, яку ти отримав мов у нагороду. Тим більше постарайся, щоб не склалося таке враження, що ти виявився людянішим, кращим і досвідченішим у віддаленій, а не у підміській провінції; серед слугуючих, а не серед вільних; коли був тим, на кого випав жереб, а не тим, кого вибрали; коли був ще недосвідченим і невідомим, а не випробуваним і схваленим магістратом. Не раз же ти і чув, і читав, що втратити славу — це набагато гірше, аніж її загалом не здобути.

229

Гемін — Розіан Гемін, приятель Плінія; можливо, перебував на військовій службі у Траяна.

230

…будьмо безпощадними до себе… — див. Передм., с. 43.

231

Мáксім — див. VIII, 19, прим. 2, с. 148.

232

Ахайя — римська провінція (з 146 р. до н. е.), що охоплювала, включно з островами, всю Грецію до меж Македонії; див. Передм., с. 4.

233

…стан вільних міст… — Такі міста не підлягали контролю римського намісника, хіба що той був наділений спеціальними повноваженнями імператора, як адресат цього листа, Максім, як і сам Пліній на посаді намісника в Віфінії.

234

…богів, засновників міст… — Майже кожне грецьке місто пишалося, що його засновником був хтось із богів або героїв.

235

…саме ця земля подарувала нам право… дала закони… — За легендою, перш ніж укласти «закони дванадцяти таблиць» (451–452 рр. до н. е.), римляни відрядили посольство до Афін і до інших грецьких міст, щоб ознайомитися з тамтешніми законами, зокрема з тими, які видав Солон, про що Лівій у «Римській історії від заснування Рима» (III, 31, 8).

236

…не страх, а любов… допоможе… — Акцентування ваги любові у стосунках між людьми було ще однією причиною появи переказу про прийняття Плінієм християнства.