Вибрані листи

Лист 35

Пліній Атрієві[290] — вітання

Книгу, яку ти переслав, я отримав і дякую тобі. Але тепер я по самі вуха[291] в усіляких справах. Тому й досі, хоч як уже кортить, ще її не прочитав. Я ж, ти знаєш, із такою повагою ставлюся до літератури, отже, й до твого писання, що вважав би прямо-таки блюзнірством братися за читання тоді, коли душа ще не вивільнилась від усього іншого, клопітного. Вельми схвалюю твій намір пильно приглянутися до всіх своїх творів. Тут, однак, важливо пильнувати якоїсь міри: по-перше, надмірне старання більше псує, аніж покращує[292]; по-друге — відволікає нас від якогось нового задуму; так-ото, не закінчуючи попереднього, воно не дає й подальшого розпочати[293]. Бувай здоровий!

Лист 36

Пліній Фускові[294] — вітання

Запитуєш, як я влітку укладаю свій день в етруській оселі. Сплю, доки спиться; прокидаюся здебільшого близько першої[295]; буває, що й раніше, але рідко пізніше. Віконниці залишаю зачиненими. Завдяки тиші й темряві, в якийсь дивний спосіб відсторонений від усього, що відволікає, вільний, сам собі належний, не душею ступаю вслід за очима, а навпаки, очима — вслід за душею, вони ж бо завжди бачать те, що й душа, якщо не бачать чогось іншого. Роздумую над тим, що, сказати б, під рукою, роздумую точнісінько як людина, яка пише й виправляє, — то менше, то більше, залежно від того, наскільки важко чи легко можна ту чи іншу річ обміркувати й утримати в пам’яті. Потім кличу нотарія і, впустивши світло денне, диктую те, що довів до ладу. Він відходить, я знову його кличу й знову відпускаю.

Десь близько четвертої чи п’ятої (за годинами не стежу й часу ними не міряю), залежно від погоди, рушаю або на майданчик для прогулянок, або на криту доріжку, де обдумую решту і диктую. Сідаю у візок. У ньому — те ж саме, що й під час проходу або лежання: триває, самими змінами підкріплювана, напруга думки. Трохи здрімну, знову проходжуюсь, а за якусь хвилину — ясно і зосереджено читаю грецьку або латинську промову; читаю не так задля голосу, як задля шлунка[296]: водночас і він укріплюється. Знову проходжуюся, змащуюся, вправляюся, вмиваюся.

За обідом нам з дружиною та ще декільком особам читають книжку. Після обіду — комедійна вистава, гравець на лірі. Одразу ж — прохід зі своїми, серед яких, звісно, й освічені. Так розмаїті бесіди виповнюють вечорову годину, і навіть найдовший літній день хутко йде за обрій.

Деколи у цьому розпорядкові заходять незначні зміни. Якщо, скажімо, я надто довго лежав чи проходжувався, то після сну та читання сідаю не у візок, а на коня: швидше в дорозі — коротше в часі. Навідуються друзі із сусідніх містечок і частину дня тягнуть до себе. Іноді ж, коли я втомлений, ті їхні наїзди виявляються доречними. Трапляється, що й на полювання рушаю, але — з табличками, щоб хоч їх дечим заповнити, коли повертатимуся з порожніми руками. Щось із того дня вділяю й поселянам, з їхнього погляду — скупо, з мого ж — доволі, аби, зваживши ті селянські скарги[297], відчути ціну наших, дозвільних, сільських, як і міських, клопітних, занять. Бувай здоровий!

Книга X

Лист 96

Пліній імператорові Траяну

Це вже стало моїм звичаєм, володарю, звертатись до тебе, тільки-но в чомусь сумніваюся. Хто ж бо краще покерує мною, коли вагаюся, краще повчить — коли чогось не знаю?

Я ніколи не брав участі у розслідуваннях стосовно християн, тому не знаю, про що у тих справах належить розпитувати і якою мірою карати. Особливо ж вагався в таких-от питаннях: брати тут до уваги різницю у віці чи однакову міру стосувати і до дітей, і до дорослих[298]; зважати на розкаяння чи, раз уже хто християнин, то не поможе розкаяння, і треба карати саме ім’я, навіть якщо не було проступку, або ж проступок, пов’язаний з ім’ям[299].

290

Атрій — можливо, вважають коментатори, мова тут про Климента Аттія, ближче невідомий нам, зацікавлений літературою приятель Плінія.

291

…по самі вуха в усіляких справах… — В оригіналі «occupatissimus» (найвищий ступінь від «occupatus», зайнятий). А що латинський суперлятив на межі нормативності («occupatus» — пасивний дієприкметник), то перекладач і собі дозволив на «усміхнений» фразеологізм.

292

…надмірне старання більше псує, аніж покращує… — Межа між покращанням тексту і його «псуванням» справді невидима для ока (non est certa), але й тут, як і в усьому іншому, важливо і відчути її, і дотриматись, адже йдеться, власне, про Горацієву «золоту середину», про «світлий порядок» (див. Передм., с. 4–5, 27).

293

…не закінчуючи попереднього, не можеш й подальшого розпочати. — Стилістична «крапка» листа — акцент на важливій в усьому тяглості (continuitas): кінець однієї роботи повинен бути початком подальшої («фініш — стартом»), як в І. Франка, в його перекладі малої Вергілієвої поеми «Moretum» («Мужицька приправа»): «Ну же на поле! Леміш у свіжу скибу! І далі! І далі!» У тій кінцівці — невтомне завзяття Каменяра; в оригіналі спокійніше: «Й ну до роботи! Нову борозну леміш починає»).

294

Фуск — Фуск Салінатор (див. VI, 11; VII, 9).

295

…близько першої… — близько 6–7 години ранку.

296

…задля шлунка… — див. Передм. с. 34.

297

…селянські скарги… — див. IX, 15, прим. 1, с. 161.

298

…і до дітей, і до дорослих… — Карали, бачимо, цілі сім’ї. Опис покарання християн див., зокрема у кн. «Мучеництво святих Перпетуї та Феліцітати. Ранні Отці Церкви». — Львів: Вид-во УКУ, 2015. — С. 213–215.

299

…проступок, пов’язаний з ім’ям. — Карали, власне, не саме «ім’я», тобто сповідування якоїсь релігії, а пов’язані з нею проступки (flagitia); про християн, наприклад, ширилися страхітливі чутки, начебто вони вбивають немовлят, навіть поїдають їхнє м’ясо, чинять гуртовий гріх тощо. Траян, розуміємо з його відповіді, не надто вірив у ті поголоси, радячи Плінієві навіть не зважати на доноси, якщо вони надходять без підписів.