Оскільки листи Плінія, хоча про різне, творять літературну цілість, то й цілісні портрети, наприклад імператорів Доміціана чи Траяна, — у цілості листів: окремі штрихи, що доповнюють один одного, увиразнюючи портрет, — у різних листах. Образи імператорів Доміціана і Траяна виписані на контрастах: перший — деспот, якого не в’яжуть жодні закони, найгірший, якого лиш можна уявити собі, принцепс; людина, радше нелюд, що живе «наодинці зі своєю незмірною злобою», тож бачимо його мов у спалахах тієї нелюдської злоби: «Доміціан прямо таки озвірів — весь аж трусився, кипів…» (IV, 11). Пліній, у цьому ж листі, намагається зазирнути в чорну безодню тієї злоби, пізнати її джерело: «Доміціан аж палахтів увесь, знеславлений своєю жорстокістю й несправедливістю». Отож, усвідомлення неслави, яку він сам собі набував своїми злочинами, й були джерелом його злочинів, робили його ще жорстокішим. Так, змусивши свою жертву зізнатись у нескоєному злочині, Доміціан… «аж скрикнув з радості: «Ліцініан нас виправдав!» А й справді, що може бути страшнішим, аніж людина, яка не здатна на інші вчинки, окрім злочинних, яка примножує їх задля своєї, злочинної, нелюдської радості, — людина, яка живиться своїм злочином, усіляко його присмачує і ніяк не може ним насититися?..
А от Траян, з ким Пліній був у близьких стосунках, — найкращий, в очах автора листів, приклад для всіх володарів, зразок усіляких чеснот, передусім, поміркованості, врівноваженості, людяності. Втім, у портретній характеристиці Траяна знаходимо елементи, що допомагають нам виразніше побачити уподобання, суспільні орієнтації самого Плінія. Насамперед, його захоплення давниною, тими моральними засадами, на яких тримався республіканський Рим, простотою, отже, й чистотою звичаїв, що були в пошані й у родинній оселі Плінія — у тихому, провінційному Комо, далекому від гамору, нездорових амбіцій та розбещеності великого Міста. У кожному політичному заході Траяна, в його лояльності до сенату й державних установ, що походили ще з республіканської доби, Пліній вбачав й імператорські симпатії до давньоримських традицій; захоплений тими візіями, не зауважував реального стану речей: Траян, як давніше Август, роблячи незначні, але вимушені поступки, лише утверджував своє єдиновладдя, бо ж дороги назад, до республіканських часів, уже не було.
Від такого поверхневого бачення історичної дійсності — й Плініїв оптимізм, життєлюбність, суспільна активність. Та й у його літературних портретах — переважно світлі, цікаві постаті. Такими є портрети його друзів, про яких ми, на жаль, переважно не знаємо; у тій галереї вони найчисленніші. Найповажніший з-поміж них — знаменитий історик, суспільний діяч, оратор Корнелій Таціт; своєю дружбою з ним Пліній дорожить над усе і всіляко нею пишається. У листах до нього, надто в коротких, Пліній зблискує своїм письменницьким хистом, особливо — в мініатюрах, які пише elegantissime; слово, яке й перекладу не вимагає, зазначимо лишень, що у нас воно стосується переважно одягу й речей, а в римлян — також мови, зокрема, листовної: Пліній пише найвитонченіше, найвишуканіше, але, додамо, — найпрозоріше, найпростіше (про цю особливість стилю — згодом), варто приглянутись хоча б до двох адресованих Тацітові мініатюр (І, 6; IX, 10), щоб у цьому пересвідчитися; звісно, якщо переклад бодай якоюсь мірою передає неповторний чар (франц. «шарм») різьбленої, звучної латини.