― Врешті мої очі, обходячи колом кімнату, упали на благенький філіграновий кошичок під візитні картки, що висів, недбало почеплений на брудній блакитній стяжці, як раз посеред комину. В цьому кошикові, що мав три чи чотири відділи, було п’ять чи шість візитних карток і одним-єдиний лист. Цей лист був дуже закаляний і пожмаканий. Посередині він був перерваний майже надвоє ― так, мов би його хотіли порвати, як непотрібний, а потім передумали чи спинились. На нім була чорна велика печать з дуже явним шифром Д. та написане жіночою рукою адресування до міністра Д., у власні руки. Запхнуто його в один із вищих відділів кошика, як здається, недбало, а навіть зневажливо.
― Скоро я вглядів цього листа, як ураз рішив, що це саме те, за чим я шукаю. Звичайно, він мав вигляд цілком одмінний від того листа, що про нього префект зачитав нам такий докладний опис. Тут печать була велика і чорна, з шифром Д.; там ― мала й червона, з герцогським гербом роду С. Тут адреса, направлена до міністра, була написана дрібно, жіночою рукою; там надписання, направлене до певної королівської особи, було одмітно буйне й рішуче; тільки розмір був відповідний. Але ж сама скрайня радикальність цих одмін, брудний вигляд паперу, те, що він був замащений та розірваний ― все це суперечило дійсним методичним звичкам Д., виявляло намір накинути спостережникові думку про непотрібність цього документу; ці обставини, як і саме виставляння листа занадто на видноті, просто навіч кожному одвідувачеві і, таким чином, достоту згідно із висновками, що до них я загодя прийшов, ― ці обставини, кажу, дуже підкріпили підозріння людини, що й прийшла вже настроєна підозріло.
― Я загаявся із своєю візитою як-найдовше і піддержував як-найжвавішу розмову на тему, що вона, я знав, завжди однаково цікавила й хвилювала його; а тимчасом увага моя була справді прикована до листа. Підчас цього огляду я взяв собі в пам’ять його зовнішній вигляд та місце у кошику; крім того, я напав врешті на відкриття, що знищило вкрай ті слабі сумніви, котрі ще лишались були у мене. Придивляючись до країв паперу, я спостеріг, що вони дужче зібгані, ніж би, здавалося, мало бути. Вони мали вигляд полaманий, як, буває, цупкий папір, зложений раз і вигладжений, а потім зложений знову в зворотний бік, по тих самих згибах, по тих самих згибах, що й перший раз. Цьoго відкриття було досить. Мені було ясно, що листа вивернуто, як рукавицю, навиворот, наново адресовано і наново запечатано. Я попрощався з міністром і зразу вийшов, лишивши на столі золоту табакерку.
― Другого ранку я заявивсь по свою табакерку, і ми знову дуже палко взялись до вчорашньої розмови. Але в цей час під самими вікнами дому вчувся гучний постріл, мов би з пистоля, а за ними шерег страшенних криків та галас наляканої юрби. Д. кинувся до вікна, розчинив його і вихилився на вулицю. Тимчасом я підійшов до кошика, взяв листа, поклав його до кешені і поставив натомість факсиміле (з зовнішнього боку), що його я старанно наготовив удома, дуже вдало підробивши шифр Д. печаткою, зліпленою з хліба.
― Заколот на вулиці повстав через безтямну поведінку якогось чоловіка з мушкетом. Він вистрілив з нього в юрбу жінок та дітей. Правда, виявилось, що кулі в нім не було, і хлопця пустили своєю дорогою, взявши його за божевільного чи п’яницю. Коли він забравсь, Д., відійшов од вікна, куди я підійшов був слідом за ним одразу, скоро помістив свій лист на видноті. Незабаром я з ним попрощався. Той божевільний ― це був мій агент.
― Але для чого, ― спитався я, ― ви заміщали листа отим факсиміле? Чи не краще було б при першій візиті явне собі узяти його та й піти геть?
― Д., ― відповів Дюпен, ― це людина очайдушна, людина нервів. В його домі не бракує прибічників, відданих його інтересам. Був би я зробив таку дику спробу, як ви кажете, я зроду б не вийшов звідти живий. Добрий паризький люд не почув би уже про мене. Але я мав дещо й поза цими міркуваннями. Ви знаєте мої політичні уподобання. В цій справі я виступав як партизан скривдженої дами. Протягом вісімнадцяти місяців тримав її в своїй власті. Тепер вона його тримає, бо, не знаючи, що цього листа вже у нього немає, він правитиме й далі свої домагання так, мов би лист був у нього. Таким чином він неминучо сам себе приведе до політичного краху. Його падіння станеться однаково нагло, як і незґрабно. Легко балакати про facilis descensus Averni,* але в усіх видах пересування по нерівній поверхні, як Каталані каже про співи, куди легше вибиратись нагору, ніж спускатися в діл. В даному разі я не маю жодної симпатії ― жодного врешті жалю ― до того, хто мусить спускатись. Це є monstrum horrendum,* безпринципна людина, позначена генієм. Я признаюся, однак, що дуже був би радий достоту розізнати його думки, коли, діставши поразку від «певної особи», мовляв префект, він муситиме розкрити листа, що я полишив для нього у кошику.