Це було в п’ятницю, що ми остаточно рішили зробити експеримент — спробувати збудити його; і це (може бути) він, нещасний результат цієї останньої спроби, привів до постання таких нескінченних балочок у приватних колах — до такого буяння того, що я можу вважати тільки за легковажність бездумної маси.
Для того, щоб вивести містера Волдемара із месмеричного трансу, я вжив звичайних пасів. Деякий час вони не справляли впливу. Перша вказівка на збудження виявилась частковим опущенням райдужної оболони в оці. Спостережено, як особливо знаменну річ, що це обниження зіниці супроводилося густим випливом жовтавого гною (з-під повік) із їдючим і надзвичайно огидним запахом.
В цей час мені сказано, щоб я спробував сплинути на пацієнтову руку, та як робив давніш. Я спробував — і успіху не досяг. Доктор Ф. тоді висловив побажання, щоб я дав питання. Я зробив це такими словами:
— Містер Волдемар, чи можете ви нам пояснити, що Ви тепер почуваєте чи бажаєте?
Тут настало раптове повернення сухотних кругів на щоках: язик затрепетав, чи, радше, сильно заворочавсь у роті (хоча щелепи й губи лишились нерухомі, як і раніш), і врешті прорвався наяв той самий огидний голос, що його я уже описав:
— Бога ради! — швидше! — швидше! — усипіть мене — або ж, швидше! — збудіть! — швидше! — кажу вам, я мертвий!
Я зовсім знемігся і зразу не знав, що робити. Я намірився перше відновити транс, але, абсолютно не мавши волі, зрікся цієї думки і рішуче взявся будити його. В цій спробі я скоро побачив, що матиму успіх, або, принаймні, мені здалося, що успіх мій буде повний; і я певен того, що всі у кімнаті готові були побачити пацієнта збудженим.
Але що справді сталося, до цього жодна людська істота не могла бути готова.
Поки я спішно робив месмеричні паси, поміж викриками «мертвий! мертвий!», що буквально зривалися з язика, не з губів цього страдника, усе його тіло ураз, за єдину хвилю чи й менше, осілось — розсипалось — цілковито взялося прахом під моїми руками. На ліжкові перед усім товариством лежала майже текуча маса відворотної — гидкої гнилизни.
ЗНАЙДЕНИЙ У ПЛЯШЦІ МАНУСКРИПТ
Qui n’a plus qu’un moment а vivre,
N’a plus rien а dissimuler.
Quinault, Atys*
(Кому жити лишилось єдину мить,
Той не має чого таїти.)
Про мій край та мою родину я небагато маю сказати. Суворість та віддаль часу розлучили мене із отчизним краєм, порізнили з родиною. Належавши до заможного роду, я дістав нерядову освіту, а розсудливі схильності мого розуму дали мені змогу впорядкувати надбання, старанно припасені ранніми студіями. Найбільшу втіху я мав із робіт німецьких моралістів: не від якогось нерозважного зачудування перед їхнім красномовним безумством, але наслідком тії легкости, з якою моє, з природи сурове мислення давало мені спроможність викривати їхні помилки. Мені часто було дорікали сухістю мого розуму; брак уяви покладано мені за злочин, і пірронізм* моїх поглядів завсіди достачав мені недоброї слави. Справді, велика схильність до фізичної філософії, боюся, заплямила мій розум дуже звичайною хибою наших часів – я розумію звичай зводити на принципи цієї науки навіть найменше придатні до такого трактування феномени. В цілому ніхто більш од мене не може бути відповідальний за збочення із суворих меж істини під оманою містичних ignes fatui*. Я вважав за належне подати таку довгу передмову, бо опасуюсь, що оцю неймовірну повість, яку я маю тут розказати, прийматиметься за буяння непогамованої уяви, а не за реальний досвід розуму, що йому примари фантазії є тільки мертва буква і нуль.
Зуживши багато років у подорожах по чужих краях, 18.. року я одплив із порту Батавії* на багатому й людному острові Ява, направляючись до Архіпелагу Зондських островів. Я плив пасажиром – не маючи інших побудників, окрім певної нервової невпокійности, що гонила мене світами, мов який демон.
Наш корабель, це була прекрасна споруда, десь на чотириста тонн, на мідяних звязках, побудована у Бомбеї з Малабарського тику. За вантаж були бавовна та олій з Лакадівських островів*. Мали ми також на борту кокосове прядиво та горіхи, буйволове масло та кільки ящиків опіуму. Навантажено все це безладно, через це корабель наш став на ході валкий.
Ми рушили в путь під слабеньким вітром і багато днів пробували під східнім берегом Яви, не маючи інших пригод розважити монотонність нашого плавання, окрім випадкових зустрічів із суденцями з Архіпелагу, що до нього ми направлялись.