Трясучися кожним членом, я напомацки повернувсь назад до стіни, воліючи краще загинути тут, ніж рискувати страхіттями тих ям, що їх тепер моя уява малювала безліч по всій темниці. В інакшому стані духу я міг би здобутись на мужність, щоб покінчити зразу всі свої біди, кинувшися в яку з цих прірв; але тепер я був боягуз із боягузів.
Розрух у думках не давав мені спати протягом багатьох довгих годин, але врешті я знов заснув. Збудившися, я знайшов коло себе, як і перше, хлібину та глек з водою. Жагуча спрага налила мене, і я спорожнив цей глек одним духом. Він мав бути заправлений якимсь зіллям, бо заледве я його випив, як мене облягла необорна дрімота. Глибокий сон мене зміг — сон, як смерть. Як довго тривав він, я, звичайно, не знаю, та коли я розкрив знову очі, округи стало видно. Химерний сірнистий світ, що його джерела я визначити одразу не міг, давав мені змогу з’ясувати простір та вигляд в’язниці. В її розмірах я сильно обмиливсь. Цілий обвід її стін не перевищував двадцять п’ять ярдів. Кільки хвилин цей факт сповняв мене цілим світом марних тривог; справді марних, бо що б же могло мені менше важити у моїх жахливих обставинах, аніж розмір моєї в’язниці? Але дух мій знаходив химерну розкіш в марницях, і я заглибивсь у намагання вияснити помилку в моїх вимірах. Істина врешті осяяла мене. При моїй першій спробі дослідження я нарахував п’ятдесят дві ступні аж до того, як був упав; я мусив тоді упасти на який ступінь чи два від уривка саржі; направду я за малим не обійшов весь окіл моєї в’язниці. Тоді я заснув і, прокинувшись, мусив звернутися ув обхід назад, уявивши свою темницю, таким чином, чи не вдвоє більшою, ніж вона справді була. Замішання в думках не дало мені спостерегти, що при початку мого обходу стіна була вліво, а при кінці — праворуч.
Я обманився також і в формі темниці. Намацуючи дорогу, я знайшов багато виїмків і звідси вивів уяву про сильну неправильність стін — так потужно впливає цілковита пітьма на того, хто збуджується з летаргії чи сну! Ці виїмки це просто були незчисленні малі заглиблення або ж ніші на нерівних віддаленнях одне від одного. Загальна форма тюрми була квадратова. Що я вважав за муровання, виявилося тепер залізом або іншим яким металом у величезних листах; шви чи стики між ними утворювали западини. Вся поверхня цієї металічної обшивки була грубо почеркана найгидкішими, найпотворнішими девізами, на які тільки здольне гробарське суєвірство манахів. Тут грозилися постаті чортів, впереміж із кістяками та іншими образами, реальнішими в своїй страшливості; вони укривали й поганили собою геть усі стіни. Я замітив, що зариси цих страховищ були досить чіткі, але барви виглядали зблякло й туманно, мов би від впливу вогкого повітря. Роздививсь я і підлогу — вона була кам’яна. В центрі зяяв округлий колодязь, що його щелепів я був уникнув; але він був один у в’язниці.
Все це я роздививсь неясно і з великими труднощами, бо моє власне становище дуже змінилося, поки я спав. Я лежав тепер горілиць на весь зріст на якійсь дерев’яній колоді. Я був накріпко до неї прив’язаний довгим ременем, що нагадував наче попругу. Численними звивами він облягав усі мої члени і тіло, лишаючи на свободі лиш голову та ще ліву руку — настільки, щоб я спромігся з великим напруженням підкріплятися їжею з глиняної миски, що стояла долі коло мене. Я побачив із жахом, що глечика прибрано. Кажу ― з жахом, бо мене палила нестерпна спрага. Мої мучителі мали, здавалося, намір її розпаляти, бо їжа у мисці — це було м’ясо, прикро заправлене гострими присмаками.
Підвівши очі угору, я взявсь розглядати стелю моєї в’язниці. Вона була мені яких тридцять чи сорок футів над головою, і зроблена дуже подібно до стін. В однім з її відділів вельми дивна фігура прикувала до себе всю мою увагу. Це була змальована постать Часу, така, як її звичайно виображається; але намісто коси вона тримала в руках якусь річ, що здалася мені на побіжний погляд образом величезного маятника, подібно як на старих дзиґарях. В кожному разі у вигляді цього знаряддя було щось таке, що мене змусило придивитись до нього. Поки я видивлявся вгору на нього (бо він був як раз наді мною), мені ніби примарилось, що він рухається. В дальшу мить ця думка ствердилася. Розмах його був короткий і, звичайно, повільний. Я стежив за ним кілька хвилин, дещо його побоюючись, а більше дивуючися. Утомившися врешті спостерігати його лінивий рух, я одвернув свій погляд на інші предмети, що були у в’язниці.