Выбрать главу
Там мій Буенос-Айрес. Він кохання для когось має, гроші, а для мене троянду згаслу, плетиво химерне цих вулиць; в їхніх назвах без вагання
я чую предків імена магічні: Лапріда, і Кабрера, і Суарес… Республіки й походи в них змішались, звитяги та кончини героїчні.
Майдани в мандрах цих нічних химерних — немов палацу мертвого подвір'я, завулки, що складають це безмір'я, — то галереї сну й страхів непевних.
Ніч, що Анаксагор[20] в своєму вченні зміг розгадати, й вічність нескінченна вертаються, й поема безперервна: «Це знали учні Піфагора ревні…»

Вірш про четверту стихію

Бог, що його хтось з родичів Атрея[21] на березі схопив, зробився левом, драконом і пантерою, і древом, й водою. Бо вода — це суть Протея.[22]
Звичайна хмара й слава гордовита багряного заходу в передмісті, Мальстрему[23] вир і стрімчаки льодисті, а ще сльоза, на честь твою пролита.
Ти в давніх вченнях — джерело таємне родючої землі, вогню та сили богів, що правлять світом. (Так учили Сократ й Талес з Мілета[24] недаремне.)
І море, й айсберг в морі — без пощади він нищить кораблі — це наче рондо, й безповоротний час, що йде назавжди, — метафори твої, нестримна водо.
Була ти лабіринтом, що поволі вів Одіссея манівцями довго, де чатували жадібно на нього і неминуча смерть, і примхи долі.
Виблискуєш безжалісним булатом, в тобі, мов уві сні, страхів чимало. У людських мовах ти — всіх див начало, і плин твій зветься Гангом та Євфратом.
(Нова вода — священна, кажуть всюди, та до води текти воді властиво, і пориста планета, тож, можливо, усі, що є, купались в Гангу люди.)
Облич, народів океан твій раптом Де Квінсі[25] в сні відкрився швидкоплиннім; ти тамувала спрагу поколінням, ти зналася з Ісусом, з моїм татом…
Моєму, водо, не відмов благанню: якщо в цих віршах є моя заслуга, про Борхеса згадай, плавця та друга. До губ моїх прилинь у мить останню.

Компас

Всі речі — це слова, що навздогін одне за одним пише без спочину Хтось або Щось, — історію невпинну усього світу, нескінченний плин, де Карфаген і Рим, я, ти і він, життя — йому пояснення не стріну — і страх перетворитись в плутанину, в сум'яття вавилонське, в жереб, кін. У кожній назві є щось незбагненне; в блискучій голці голубій непевне тяжіння тіні вчулося мені, що тягнеться по той бік моря, схоже, подібна до годинника, а може, до птаха, що ворушиться вві сні.

Поет XIII століття

Він дивиться на аркуш, на трудні слова свого найпершого сонета, в якому два катрени й два терцети перемішались — грішні й визивні. Перо щось виправляє в тишині і завмирає. Жах бере поета: немов із майбуття, лунає вперто спів солов'я, що чувся в давні дні. Чи він збагнув, що від цієї миті він більше не самотній в цілім світі, дав Аполлон йому той прототип, кристал магічний той, щоб зріли очі все, що дарують дні й ховають ночі: там хаос, лабіринт і цар Едіп.

Солдат Урбіни

Солдат гадав: той подвиг, що здійснив на морі, повторити він не зможе, тепер жде ремесло його негоже. Іспанією, стримуючи гнів, блукав похмурий і від тоскних днів у мріях він шукав розраду, й схоже в минулому знайшов, віднині, отже, він лицарем Роландо тільки й снив. Стояв посеред поля сам-один і милувався сонцем призахідним, здавався сам собі самотнім, бідним, не знаючи, чим володіє він; до нього із химерних мрій тимчасом вже Дон Кіхот і Санчо мчали разом.
вернуться

20

Анаксагор (бл. 500 — 428 до н.е.) — давньогрецький філософ.

вернуться

21

Атрей — мікенський цар, батько Агамемнона та Менелая, героїв Троянської війни.

вернуться

22

Протей — за давньогрецькою міфологією, морське божество, що могло перевтілюватися в будь-кого і мало пророчий дар.

вернуться

23

Вир у Норвезькому морі поблизу Лофотенських островів.

вернуться

24

Талес з Мілета (бл. 640 — бл. 547 до н.е.) — давньогрецький філософ; стверджував, що вода є основою всіх речей.

вернуться

25

Квінсі, Томас де (1785—1859) — англійський письменник.