О, ти, кого я певне обожнюю надміру,
о, ти, для кого прагну змінити сутність щиро.
Чому прийшов ти щойно, мені ж не досягти
покари, де без листя мене уздрів би ти?..
Переливання
Твоє життя для мене — як живиця,
люблю тебе до смерті; у нестямі
під чорними змогла би небесами
пожерти твоє серце, мов левиця.
Крадійкою була я, і темниця
нині за мною зачинила брами.
Яка весна сяйлива купно з нами!
Вінець мій на твоїм чолі іскриться!
Палає кров моя у твоїм зорі,
щовечора мене спокуса боре
між уст твоїх — солодкі грона Пана.
І так, квіт без повітря, квіт печери,
в тобі я вся зникаю, мов химера,
й між рук твоїх біжить життя омана.
Сім життів
Сім життів я маю, сім життів у мене,
сім життів злотавих, гарних і зелених.
Голова, що стята, голова в безчесті:
стебло мого духу проросте в сієсті.
Дракон — пурпуровий, а лапи — зелені,
сім життів я маю, сім життів у мене.
Велети і карли: сім голів зітніте —
відростуть, уперті, наче зло на світі.
Сім життів я маю, сім життів у мене,
сім життів злотавих, гарних і зелених,
що мучать залізом і шпагами колють,
але, стяті якось, не зростуть ніколи.
Засушить одразу сім голів зелених
принц, якого жду я. Без формул магічних
той дракон крилатий сім життів, що в мене,
втратить, коли вчує низку слів ліричних.
Що сказали би?
Що сказали би люди, зціпенівши в обаві,
якби я, підкорившись невичерпній уяві,
покрасила волосся фіолетом і сріблом,
вдягла пеплум античний, гребінець — не потрібен,
підколола жасмини чи ясні незабудки
й зі скрипками співала, в місто вибігши хутко,
чи якісь мої вірші на майданах читала,
попри всі заборони, невгамовна й зухвала?
Чи гляділи б на мене, вкривши всі тротуари?
Чи, як відьом-чаклунок, спопелили би жаром?
Чи дзвонили б, до меси закликаючи втішно?
Від такого сюжету мені робиться смішно.
Передчуття
Я маю передчуття, що проживу дуже мало.
Ця голова моя тиглем мені здається,
очищена й непридатна.
Але без скарги, без жахливої сцени,
я хочу вмерти під вечір безхмарний,
під сонцем щедрим,
щоб у великім жасмині зродилася біла гадюка,
яка солодко, ніжно вжалить мене у серце.
Заблукана овечка
Заблукана овечка, промовили тихцем.
Заблукана овечка. Знизала я плечем.
Заблукана овечка. Я вийшла з темноти;
в лісах небесні зорі я прагнула знайти.
Заблукана насправді. Бо золото своє
комусь-то віддала я, не знавши, хто він є.
Заблукана насправді, адже вогонь небес
я не вважала гідним, тож він для мене щез.
Заблукана насправді, отож і йду я десь.
Квадрати й кути
Будинки ряду, будинки ряду,
будинки ряду.
Квадрати, квадрати, квадрати.
Будинки ряду.
Вже люди мають душі квадратні,
шиковані думи
і спини з кутами.
Учора сама я зронила сльозину,
мій Боже, квадратну.
Паразити
Не можу допустити, що в Бога — інша форма.
Життя його — безмежне, це — абсолютна норма.
Очей не мав ніколи: він дивиться зірками.
Рук теж не мав ніколи: вдаряє він морями.
І язика не мав він: показує вогнями.
Скажу тобі без огуди;
знаю, що в нього є паразити: речі та люди.
Чи знаєте ви щось?
Я піднялась, піднялась. Була вже досить високо.
Зачула шепіт. Загроза чи гана руйнує спокій?
Прислухалась: реготання, посміхи та образи.
Невже я на мавпу схожа? Спитала дурних одразу:
Чи знаєте ви про речі чудові?
Роблю я плетиво з часу, яке заплітає зорі.