Нічого
Наблизишся коли ти,
жінки надійдуть скопом
вродливиці-чорнявки,
білявочки солодкі —
змагатися за тебе;
шукатимуть ґраційно
прихильності твоєї,
але даремні мрії.
Чорнявки та білявки
мене вже не збентежать,
бо я заплющу очі
й скажу: «Тобі належу».
Утрачена ласкавість
Стікає з моїх пальців ласкавість без причини,
стікає з моїх пальців… Минає вітровій,
підхоплює ласкавість без долі, без предмета,
утрачену ласкавість… Хто підбере її?
Могла я покохати незмірною любов’ю
найпершого прибульця в оцю жагучу ніч.
Ніхто не йде. Безлюдні заквітчані стежини.
Утрачена ласкавість кружлятиме опріч…
Якщо цієї ночі твої цілують очі,
мандрівцю, і в зітханні здригаються гілки,
якщо стискає пальці тобі рука маленька,
торкається, зникає та збурює думки,
а ти руки не бачиш, ні вуст, які цілують,
якщо це тче повітря оманливість жаги,
мандрівцю ясноокий, тобі мене впізнати,
розчинену в повітрі, чи буде до снаги?
Колючка
Я йшла без мети й упину,
не помічаючи дроку,
який задивлявся збоку
на ту приємну стежину.
Зелений кущ, як годиться
озброєний колючками,
вчепився в мою спідницю,
я стала й прийшла до тями.
Одного дня твої очі,
коли я йшла без зажури,
спинили мій крок дівочий,
уп’явши погляд похмурий.
Різниця така: від дроку
звільнитись я, звісно, можу.
Але триматиме доки
мене твій погляд ворожий?
Страх
Хлопчина, від дому відбігши за мить,
прудкіший, ніж вітер, назад уже мчить.
Раптово спинився, хоч сонце сія:
адже на дорозі дрімала змія.
Поламану цяцьку тримає в руках,
мені до грудей прихилив його страх.
У тілі маленькім тріпоче життя —
я чую пришвидшене серцебиття.
Отак у долонях, що дуже м’які,
скоцюрблені страхом, тріпочуть птахи.
На груди дитині я руки кладу
і чую, що він забуває біду.
Голівку підводить, і в синіх очах —
уже супокій, і зітхає хлопчак.
Супліка
Оце є моя супліка,
мене зрозумієш, Боже:
вмираю я від кохання,
але любити не можу.
Шукаю в собі та в людях
усе досконале, гоже,
шукаю все досконале —
таке, що любити зможу.
Згораю в огні моєму,
зласкався, зласкався, Боже!
Вмираю я від кохання,
але любити не можу!
Риболовля
Ген, у життя на краєчку,
розсілися рибарі;
весь їхній час тут минає,
вони — о всякій порі.
Штовхаючись, поспішають
посісти свої місця
і вірять, що риба клюне,
бо добра примана ця.
Вгорі, на чистому небі,
тихенько, нема біди;
внизу рибарі з гачками
всі ходять сюди-туди.
Рибарю, не переймайся,
закинь гачок на плече,
бо смерть, можеш бути певен,
від тебе й так не втече.
Літанія мертвій землі
Ґабріелі Містраль
День такий настане, коли людська раса
зробиться сухою, ніби кущ нещасний,
і світити сонце в просторі покине,
мовби смолоскипа вигаслі жарини.
День такий настане, коли світ замерзлий
знітиться у тиші, хмурій та грубезній:
необорна сутінь всю огорне сферу,
щоб весна минула її, мов химеру;
а земля померла, як засліпле око,
буде обертатись у пітьмі глибокій,