Плекання свідомого українства, та до того ж озброєного «словом», зовсім не входило в плани КП(б)У, чи то пак — ВКП(б). Обговорення суто літературних проблем було перетворено партійним керівництвом на аналогію внутріпартійної боротьби, що точилася в цей час поміж Л. Троцьким, Г. Зінов'євим, Л. Каменевим, М. Бухаріним і Й. Сталіним. Нібито демократичність обернулася на партійну централізацію, а 1929 р. було встановлено тоталітарний режим управління державою, що, відповідно, перекрило й будь-яку можливість для вільної творчої праці та мистецької реалізації — надто в Україні.
Піддаючись на партійну провокацію, Сергій Пилипенко зазначав: «Подібно тому, як в історії компартії 1925 рік буде записаний, як доба безпримірної дискусії, в основі якої лежать загублені деякими партійцями революційні перспективи, переляк перед стабілізацією капіталізму на Заході й розвитком Неп'у в Союзі, недооцінка селянства й зневіра в творчі сили робітництва — так і в історії літературного руху на Україні минулий рік являється добою загостреної літдискусії, в основі якої лежать ті ж приблизно ухили, ті ж хвороби, що їх вигоїти є завданням ближчого часу»[34].
Однак у тогочасній полеміці позиція плужан — насамперед в особі Пилипенка — була доволі виваженою: «Ми не повинні орієнтуватися ні на „Европу“, ні на „просвіту“. Всю проблему поставлено неправильно, бо нема в запитанні найменування основного двигуна радянської культури, основного будівника соціялізму — пролетаріяту з революційним селянством, що йде разом із ним. Ми мусимо орієнтуватись насамперед на творчість робітників і селян, їй допомагати в першу чергу розвиватися й засвоювати собі гегемонію на культурно-мистецькому фронті, як і на всіх інших»[35].
В основу художньо-естетичних засад цієї творчості мав лягти попередній літературний досвід, однак притому, зазначалося в платформі організації, «завданням „Плугу“ є не культивування форм, що існували дотепер у буржуазній літературі, або перенесених звідти в сучасну післяжовтневу, але виявлення нових принципів і типів форми шляхом практичного оволодіння старими літературними формами й перегартуванням їх у новому клясовому змісті»[36].
І коли ваплітяни обмежувались лише декларацією — «В основу своєї мистецької праці ВАПЛІТЕ кладе марксівський світогляд і програмові постулати Комуністичної Партії, даючи широке право своїм членам користатись всіма художньо-літературними формами, як уже вживаними в світовій літературі, так і цілком новими»[37], — то платформа «Плуга» містила ще й чіткі приписи щодо вимог до художнього твору:
«„Плуг“ прагне в своїй продукції проводити єдиний суцільний образ, що розгортається динамічно протягом усього твору в залежності від його соціального змісту й потреби для здійснення основних завдань творчости. Одночасно „Плуг“ має уникати роздрібних образів строкатої мозаїчної орнаментовки, що розгублює увагу й стає самоціллю в творах, званих імажиністичними.
Так само ритм твору має бути цільний, з динамічним розвитком, на протязі всього твору в залежності від розвитку його змісту й перипетій сюжету, втілених у єдиному творчому образі. Тим самим „Плуг“ одкидає виділення слова ритму в самоціль, як то роблять іноді футуристи, що дає наслідком продукування суто словесних, беззмістовних вправ.
Зрештою, не можна надавати надмірного значіння звуковим елементам у творі, як то роблять символісти, мелодисти і т. ін., викохані головним чином містицизмом, і треба прагнути до органічного сполучення цих звукових моментів з творчими образами й ритмами, зв'язуючи все в темпі, відповідному розвитку художньої дії — змісту»[38].
Таким чином окреслюються вимоги до творів, що мають донести до якомога ширшого кола читачів провідні ідеї. Відтак вони повинні відповідати критеріям читабельності. І це є дуже важливим, з огляду на ті завдання, що стояли перед українською культурою та її творцями в загальному поступі України — формування монолітної одномовної повноцінної нації.
Сергій Пилипенко наголошував: «...перед нами стоїть велетенське завдання українізації пролетаріята на Вкраїні. Так, так, не бійтесь: українізація пролетаріята, що до неї ми вже приступили й щодалі будемо сильніше натискати, поки якому ще сполучення слів страшне вже не буде й усі збагнуть, що це потрібне й неминуче»[39], а звідси й особливі вимоги до книги та її читабельності.
35
39