Выбрать главу
Чекісте, правду ти сказав: Чаклун цей чарами владає, Як жив — веселкою він грав... По смерті ж — громом гуркотає!..

«Люблю я проходити помалу...»

Люблю я проходити помалу В час, коли засвітять ліхтарі, По старому празькому цвинтарі, Скрізь подвір’я й вулички старі.
Всі будинки таємничо строгі, Заховали спогади свої Про блискучі лицарські остроги, Про криваві лицарські бої.
Може, в домі недалеко Влтави, Там, де у шоломі голова, Вирішалися великі справи, Говорилися святі слова.
Так, як в казці, в чарівному колі, Спить будинків неприступний ряд, Не дізнатися мені ніколи, Що було багато літ назад!
Далі, далі до старого дому, Де горить блакитнуватий світ, Площа там — хвилююче знайома, І до себе вабить темний вхід.
Та душа все згадати не може, Де я бачила оце вікно, Пригадую... в цьому домі... Боже! Я жила колись давно. давно!

«Дорогий мій! Як біла квітка...»

Дорогий мій! Як біла квітка Виростало кохання дуже. Та на жаль, мені стало видко, Що для тебе воно байдуже.
Як до краю налляту чашу, Я принесла до тебе душу, Та... всі мрії про рідність нашу Я в тій чаші втопити мушу.
Не потрібна тобі, — не треба! Ти не винен мені нічого, Тільки буду прохати в неба, Щоб зійшов ти з шляху мойого.
І не ти, а байдужі люде Вип’ють чашу, — для тебе повну, А тобі тільки снитись буде Про любов мою невимовну.

1927

Примітки 

Вміщені поезії Олени Теліги — всі у свій час друковані у «Вістнику», що виходив у Львові за редакцією Д. Донцова. Не вдалося встановити, де були опубліковані дві поезії — «Сонний день» та «Пломіний день», що їх знайшов професор Ю. Бойко у брошурі «Сучасні українські поети», яка вийшла у Чернівцях 1936 р. в серії «Бібліотека «Самостійної думки». Редагував брошуру Читач (псевдонім, за яким крився Михайло Мухин, неповторний і невтомний покровитель молодих поетів, що зіграв велетенську роль у розвитку української поезії між двома світовими війнами на Західних землях і на чужині).

З друкованих тут поезій 32 (первісно вміщені в збірнику «Прапори духа», 1947) були вибрані самою Авторкою для майбутньої збірки. Вибрані вони були 1940 р. в Кракові та в Києві із записника, де містились і недруковані поезії (якийсь десяток). Записник цей загинув у київському ґестапо. Була надія, що десь є копія. Та в речах, які перед виїздом до Києва залишив у Рівному в У. Самчука Михайло Теліга, ніяких копій не знайдено. Таким чином, недруковані поезії зникли безповоротно разом з речами, залишеними Телігами в Кракові, де була б ще остання надія щось знайти.

У Кракові й Києві загинули всі архівні матеріали Теліг: листування, багата збірка фотографій, бібліотека. Майбутній редактор академічного видання творів О. Теліги може ще знайти щось, чого нам не вдалося, але хіба щось друковане.

Олена Теліга писала мало й в більшості відразу ж друкувала у «Вістнику». Д. Донцов наполягав на виданні збірки, але вона не хотіла збірки з друкованих творів, а недрукованих все «було мало». З вибухом війни, опинившись у вирі подій, писала ще менше поезій, вважаючи своїм обов’язком включитися в публіцистику, яку бачила безпосередньою зброєю, за класичною максимою: «Музи мовчать, коли говорить зброя».

Культурна Референтура Проводу Українських Націоналістів намагалась видати збірку поезій О. Теліги в часі війни. І тому вибір її поезій (32), що був при впорядникові цього збірника, помандрував на Волинь і був переданий проф. А. Бара-нівському, що мав його видати в партизанській друкарні. А. Баранівський загинув у бою з більшовицькою бандою 1942 p., але в тому менті не було при ньому шкіряної потертої течки з його паперами. Селяни її зберегли й передали Командувачеві УПА Т. Бульбі, який передав їх 1943 р. упорядникові збірника. Далі цей вибір перейшов крізь німецький концтабір і після упадку Німеччини став підставою для збірочки «Душа насторожі», що вийшла 1946 р. у в-ві «Культура» заходами О. Лащенка. У тодішні часи годі було знайти комплект «Вістника», щоб доповнити вибір.