— Ох ці селяни, — сказав він весело. — Але я добрий! Ну, скажіть самі, чи могли б ви прийняти мене з віддалі ста кроків за поляка[7]?
— Звичайно, ні.
— От бачите, любий брате! — вигукнув він у пориві непогамовної вдячности, — а спробуйте-но поговорити з ними. — Він витягнув з торби кресало, поклав на нього маленький шматочок губки і став викрешувати вогонь.
— А єврей назвав вас небезпечним чоловіком.
— Он як, — чоловік дивився на стіл поперед себе і усміхався. — Мошко гадає — щодо жінок. Бачили, як він відіслав геть свою жінку? Вони швидко спалахують.
Тут спалахнула й губка. Чоловік заклав її у люльку, й невдовзі нас оповили сизі хмари диму. Він скромно потупив очі і лише посміхнувся.
Я ж розглядав його без поквапу.
Був він, видно з усього, поміщиком, добре вбрання, табакерка багато вишита, поводження аристократичне. З коломийської околиці, — в кожному разі, з коломийського повіту, бо єврей упізнав його. Русин — про це він одразу ж сказав, та й не такий балакучий, щоби прийняти його за поляка. Цей чоловік міг подобатися жінкам. У ньому нічого не було від тієї грубої сили, від тієї неприкритої незграбности, яку в інших народів вважають мужністю, він був наскрізь просякнутий шляхетністю, стрункий і вродливий, однак пругка енергія, непереборна впертість промовляли у кожному його рухові. Каштанове пряме волосся, трохи закучерявлена, коротко підстрижена борода кидали густу тінь на обвітрене аж до засмаги, проте витончене обличчя.
Він уже не був зеленим юнаком, проте мав веселі сині очі хлопчака. Невгасима доброзичливість і любов до людей м’яко прозирала з цього засмаглого обличчя, з темних борозен, які полишило на ньому життя.
Він підвівся й пройшовся по шинку. Широкі штани, заправлені у зморшкуваті жовті чоботи, попід широким розстібнутим сердаком підперезаним крайкою, на голові — хутряна шапка. Він нагадував тих старих й мудрих бояр, які радили раду з Володимиром та Ярославом, йшли в походи з Ігорем та Романом.
Для жінок він міг таїти в собі небезпеку, тут я євреєві охоче вірю. Він ходив туди й сюди, усміхаючись, а я з цікавістю його розглядав. З’явилася єврейка з вином, поставила пляшку на стіл, а сама знову примостилася за піччю, не зводячи з мого співрозмовника погляду. Мій боярин саме проходив повз стіл, зиркнув на пляшку — і наче чогось чекав.
— Токай, — мовив він весело, — найкращий ерзац гарячої жіночої крови.
Він потер долонею груди. Мені здалося, що й в нього щось лежить на серці.
— У вас, напевно… — я боявся видатись неделікатним, але він сам жваво закінчив речення.
— Побачення? Маєте рацію!
Чоловік примружив очі, випустив з люльки густу хмару диму і кивнув головою.
— Побачення. І що за побачення! Мені щастить на жінок, розумієте? Незвичайно щастить. Пустіть мене у рай до святих жон та непорочних дів, і рай стане… борделем. Хай Бог простить мені цей гріх! Можете мені повірити.
— Охоче вірю.
— От бачите. Знаєте, говорять: “Те, чого не скажеш своєму найкращому другові і своїй дружині, скажеш чужакові на битій дорозі”. Відкоркуй, Мошку, вино й принеси дві чарки, а ви зробіть мені ласку, випийте зі мною токаю та послухайте про мої любовні походеньки, вишукані, незвичайні походеньки, найдивовижніші з усіх любовних походеньок, раритети, скажу я вам, як-от, наприклад, автограф Голіафа, даний філістерові, бо ж срібняки, за які Іуда Іскаріот продав свого учителя, — зовсім не рідкість. Я — можете повірити мені на слово — так уже багато побачив по церквах Галичини та по Русі, що направду, то був не такий уже й нездалий гендель. Агов, Мошку!..
Шинкар прибіг підстрибом, сплюнув кілька разів через плече, вийняв з кишені коркотяг, оббив із пляшки сургуч, здув крихти, а тоді взяв пляшку між свої худі коліна і, гучно крекчучи, витягнув корок. А на довершення ще раз подув на пляшку і налив золотистого токаю у дві найчистіші чарки, які тільки б могли знайтися в Ізраелі. Боярин підняв свою чарку:
— За ваше здоров’я.
Він бажав мені щиро, одним махом вихилив чарку. Смакошем він не був, мав би довше смакувати вино, взяти на язик, потім на піднебіння. Єврей, зазираючи йому в очі, вкрадливо говорив:
7
Ненависть, яка існує між українцями та поляками найліпше можуть проілюструвати приказки. Польська: “Jak dlugo świat światem, polak nie byl і nie będzie rusinowi bratem” (“Як довго існуватиме світ, поляк не був і не буде русинові братом”); українське: “Що лях, то враг”.