— Напевно, це для бульдога? — запитав крамар.
— Так, — вигукнула вона, — на зразок того, які в Росії мають для непокірних рабів.
Шукаючи, вона, зрештою знайшла батіг, від якого мене пройняло щось зловісне.
— Що ж, adieu[*], Северине, — сказала вона, — я ще маю зробити деякі закупи, при яких Ви не можете мене супроводжувати.
Я відкланявся й пішов, а дорогою додому побачив, як Ванда виходить із крамниці якогось кушніра. Порухом голови вона покликала мене до себе.
— Подумайте ще раз, — почала Ванда вдоволено, — я ніколи не робила перед Вами таємниці з того, що Ваша серйозна, чуттєва натура дивовижно полонила мене. Тепер я справді збуджуюсь, коли бачу серйозного, повністю мені відданого, справді захопленого мужчину біля моїх ніг. Але чи триватиме це збудження? Жінка кохає мужчину, раба вона трактує жорстоко і, зрештою, відштовхує його ногою геть.
— Ну то штовхни мене ногою подалі — коли я тобі набридну, — заперечив я, — я хочу бути твоїм рабом.
— Я бачу, що в мені дрімають небезпечні схильності, — промовила Ванда, поки ми йшли далі, — ти їх розбуджуєш, і це не для твого добра. Жадобу насолоди, жорстокість і зарозумілість ти вмієш зображати так спокусливо… Що ти скажеш, коли я спробую себе у цьому, і коли я передусім спробую це на тобі, як Діоніс, який наказав першим засмажити винахідника залізного бика, щоб переконатися, чи його стогін і смертні крики справді звучать, як ревіння бика. А що, коли я такий-от Діоніс-жінка?
— Будь ним, — вигукнув я, — тоді здійсниться моя фантазія. Я належу тобі в доброму чи злому — вибирай сама. Мене штовхає доля, що живе в моїх грудях — демонічно, всесильно.
Коханий!
Я не хочу тебе бачити ні сьогодні, ні завтра, а післязавтра — лише ввечері, і тоді — як свого раба.
Твоя господиня
Ванда
“Як свого раба” було підкреслено. Я ще раз перечитав записку, яку отримав зранку, потім наказав осідлати осла, цю справжню тварину вчених, і верхи поїхав у гори, щоби втамувати свою пристрасть, свою тугу серед величної карпатської природи.
І ось я знову вдома — змучений, голодний, спраглий, і передусім — закоханий. Я швидко вбираюся і за кілька хвилин стукаю у її двері.
— Прошу заходити!
Я заходжу. Вона стоїть посередині кімнати, в білому атласному одязі, який облягає її, як потік світла, і у яскраво-червоній кацабайці з атласу, з багатим, розкішним коміром з горностая. На її припудреному, як сніг, волоссі була діамантова діадема, руки схрещені на грудях, брови насуплені.
— Вандо! — я пориваюся до неї і хочу обняти її та поцілувати. Ванда відступає на крок і міряє мене згори додолу.
— Рабе!
— Господине! — я опускаюся на коліна і цілую край її одягу.
— Це вже краще.
— О! Яка ти прекрасна!
— Я тобі подобаюсь? — вона стала перед дзеркалом і розглядала себе із гордовитим задоволенням.
— Я збожеволію!
Вона презирливо надула нижню губу і насмішкувато глянула на мене з-під опущених повік.
— Дай мені батіг.
Я оглянув кімнату.
— Ні! — вигукнула вона, — залишайся на колінах. — Вона підійшла до каміна, взяла з карниза батіг, і дивлячись на мене зі сміхом, просвистіла ним у повітрі, а потім поволі підібрала рукав своєї хутряної блюзки.
— Чудова жінко! — вигукнув я.
— Мовчи, рабе! — вона несподівано глянула на мене похмуро, ба, навіть дико, і вдарила батогом. А наступної хвилі вона ніжно обняла мене і нахилилася зі співчуттям. “Я вчинила тобі боляче?” — запитала вона напівзасоромлено, напівперелякано.
— Ні! — заперечив я, — і якби так і було, то біль, який ти мені вчинила, для мене — утіха. Шмагай мене, якщо це приносить тобі задоволення.
— Але ж це не приносить мені ніякого задоволення.
Мене знову охопило оте загадкове сп’яніння.
— Шмагай мене, — благав я, — шмагай мене без жалю.
Ванда замахнулася і вдарила мене батогом двічі. “Тепер тобі досить?”
— Ні.
— Справді, ні?
— Шмагай мене, благаю, для мене це — утіха.
— Так-так, ти ж бо знаєш, що це — несерйозно, — відповіла вона, — що у мене не таке серце, щоби вчинити тобі боляче. Мені огидна вся ця жорстока гра. Якби я направду була жінкою, яка шмагає свого раба, то ти би вжахнувся.
— Ні, Вандо, — промовив я, — я кохаю тебе більше, ніж самого себе, я відданий тобі на життя і на смерть, ти можеш чинити зі мною все, що тобі подобається, ба, все, що тобі підказує твоя зарозумілість.