І я поцілував її — ні, це вона мене поцілувала, так дико, так безжалісно, ніби хотіла замордувати своїми поцілунками. Я був, як у гарячці, я вже давно втратив розум, і, зрештою, вже не міг більше дихати й спробував вивільнитися.
— Що з тобою? — запитала Ванда.
— Я дуже страждаю.
— Ти страждаєш? — вона зайшлася голосним пустотливим сміхом.
— Добре тобі сміятися! — простогнав я. — Отже, ти не маєш поняття…
Вона відразу стала серйозною, підняла руками мою голову й притиснула мене рвучким рухом до своїх грудей.
— Вандо! — промимрив я затинаючись.
— Страждання справді приносить тобі втіху, — промовила вона і знову почала сміятися, — та зачекай-но, я тебе вилікую!
— Ні, я вже більше не бажаю питати, чи ти хочеш мені належати назавжди, а чи на одну щасливу хвилю — я хочу втішатися своїм щастям. Зараз ти моя, і краще тебе втратити, ніж ніколи не володіти тобою.
— Ось тепер ти розважливий, — сказала вона і поцілувала мене знову своїми вбивчими вустами, і я роздер її горностаєве хутро, дорогу білизну, і її оголені груди здіймалися напроти моїх.
Після цього я втратив пам’ять.
Я пригадую собі знову лише ту хвилю, коли побачив, як з моєї руки крапала кров, й апатично запитав її: “Ти мене подряпала?”
— Ні, мені здається, я тебе вкусила.
Це справді дивовижно, як кожний вияв життя набуває нового обличчя, як тільки з’являється нова особа.
Ми прожили з Вандою чудові дні, ходили у гори, на озера, разом читали і я закінчував портрет Ванди. Як ми кохали одне одного! Яким щасливим було її прекрасне обличчя!
І ось тут приїжджає товаришка, якась розлучена жінка, трохи старша, трохи досвідченіша, ніж Ванда, і менше щира, і ось вже у кожній справі її вплив стає відчутним.
Ванда морщить чоло і стає нетерплячою до мене. Невже вона мене вже не кохає?
Вже десь з чотирнадцять днів ця нестерпна незручність. Приятелька мешкає у неї, Ванда не сама. Обидві молоді жінки — в колі мужчин. Закоханий, зі своїми серйозністю і тугою, я виконую тут безглузду роль. Ванда поводиться зі мною, як із чужинцем.
Сьогодні на прогулянці вона залишилася зі мною позаду. Я побачив, що вона вчинила це з наміром і тішився! Але вона сказала мені:
— Моя приятелька не може збагнути, як я можу Вас кохати. Вона не вважає Вас ані гарним, ані особливо привабливим; до того ж вона розважає мене зранку до вечора розповідями про блискуче легковажне життя у столиці, про претензії, які я могла б мати, на вдалі партії, які я могла б знайти, про благородних, вродливих поклонників, яких я би мала захоплювати. Але що з того, я ж кохаю Вас.
На хвилю мені забракло повітря, а потім я сказав: “На Бога, я не хочу стояти на шляху до Вашого щастя, Вандо. Не беріть мене більше до уваги”. При цьому я здійняв свого капелюха і пропустив її вперед. Вона здивовано подивилася на мене, але не промовила ні слова.
Та коли я дорогою назад знову випадково опинився біля неї, вона крадькома потиснула мені руку і глянула на мене таким теплим, таким багатообіцяючим поглядом, що всі муки цього дня я вмить забув, всі рани загоїлися. Тепер я знову усвідомив, як я її кохаю.
— Моя приятелька скаржилася на тебе, — сказала мені сьогодні Ванда.
— Вона, мабуть, відчуває, що я зневажаю її.
— А чому ж ти зневажаєш її, дурнику? — вигукнула Ванда і взяла мене обома руками за вуха.
— Бо вона лукавить, — відповів я. — Я поважаю лише або доброчесних жінок, або тих, які живуть заради насолоди.
— Так, як і я! — сказала Ванда жартуючи. — Але бачиш, мій хлопчику, жінка може бути такою у дуже рідкісних випадках. Вона не може бути ані зовсім чуттєвою, ані так духовно вільною, як мужчина, її кохання — це завжди змішаний стан чуттєвости та духовної прихильности. Її серце має потребу причарувати мужчину надовго, тоді як сама вона перебуває у стані постійної зміни і приходить до суперечности. Тут з’являються розлади, брехня й обдурювання, здебільшого проти її волі, вони приходять у її вчинки, у її єство і розбещують характер.
— Звичайно ж, так воно і є, — сказав я, — трансцендентальний характер, що його жінка хоче надати коханню, веде її до обману.
— Але світ цього і вимагає! — вставила своє слово Ванда. — Глянь на цю жінку — вона має у Львові і чоловіка, і коханця, а тут вона знайшла нового поклонника, і обдурює їх усіх, і попри це вони її шанують, і світ її поважає.
— Про мене, — вигукнув я, — тільки б вона залишила тебе у спокої, вона ж поводиться з тобою, як із якимось товаром.
— А чому б ні, — жваво перебила мене Ванда. — Кожній жінці властивий інстинкт, схильність використовувати свої принади; і є щось в тому, щоби віддаватися без кохання, без задоволення: залишаєшся зовсім холоднокровним і можеш використати свої переваги.