Художник малює поволі, та пристрасть його все зростає й зростає. Я боюся, що він врешті-решт накладе на себе руки. Вона заграє з ним і задає йому загадки, яких він не може розв’язати. При цьому він відчуває, як кров б’є йому в голову — а її це розважає.
Під час сеансу вона ласує цукерками, скручує з паперових обгорток кульки і кидає у маляра.
— Мене тішить, що Ви маєте такий добрий настрій, милостива пані, — каже художник, — але Ваше обличчя зовсім втратило той вираз, що мені потрібний для моєї картини.
— Отой вираз, який Вам треба для Вашої картини? — сміючись відповіла нона. — Дістанете за хвилю, потерпіть.
Вона випростується і шмагає мене батогом. Маляр дивиться на неї, як заціпенілий, па його обличчі вимальовується дитяче здивування, змішуються огида і зачудування.
Поки Ванда мене шмагає, її обличчя все більше набуває отого жорстокого, глузливого характеру, який мене так зловісно захоплює.
— Чи це той вираз, що Вам треба для картини? — вигукує вона. Художник збентежено опускає погляд перед холодним блиском її очей.
— Це той вираз… — затинаючись, каже він, — але тепер я не можу малювати…
— Як? — насмішкувато кидає Ванда, — я, мабуть, можу Вам допомогти?
— Так! — вигукує німець, наче божевільний. — Шмагайте й мене!
— О! Із задоволенням, — відповідає вона, знизуючи плечима. — Але коли я шмагатиму, то шмагатиму по-справжньому.
— Шмагайте мене до смерти, — кричить маляр.
— Чи Ви дасте, щоби я Вас зв’язала? — запитує вона, посміхаючись.
— Так… — стогне він.
На хвилю Ванда покинула покій і повернулася зі шнурками у руках.
— Отже, Ви ще маєте відвагу віддатися до рук Венери у хутрі, прекрасної деспотиці, віддатися на її милість і гнів?
— В’яжіть мене, — глухо промовив маляр. Ванда зв’язала йому руки на спині, один шнурок протягнула під руки, а другий — довкола його тіла, і так прикріпила його до хрестовини вікна. Потім вона відкинула хутро назад, вхопила батіг і підійшла до нього.
Для мене ця сцена була сповнена такого моторошного чару, що його неможливо описати, я відчував, як б’ється моє серце, коли вона зі сміхом замахнулася для першого удару, і батіг просвистів у повітрі, а художник перед нею легко здригнувся, і потім, коли вона із напіввідкритим рогом, так що її білі зуби блищали між червоними вустами, шмагала й шмагала його, а він своїми зворушливими блакитними очима, як здавалося, благав її про помилування — це неможливо описати.
Тепер вона позує йому одна. Він працює над її головою.
Мене вона залишила у сусідній кімнаті за важкою завісою, мене не було видно, але я бачив усе.
І то тільки вона думає?
Чи боїться вона його? Чи вона зробила його вже достатньо божевільним, чи це має для мене бути нова мука? У мене дрижать коліна.
Ванда і маляр розмовляють. Він говорить таким придушеним голосом, що я нічого не розумію. Вона так само відповідає. Що це означає? Чи існує між ними якась згода?
Я неймовірно страждаю. Серце ось-ось вискочить мені і грудей.
Ось він стає перед нею на коліна, обнімає її і притискає голову до її грудей, а вона, жорстока, сміється, і я чую. як вона голосно вигукує: “А! Вам знову треба батога”.
— Жінко! Богине! Чи ти не маєш серця? Невже ти не вмієш кохати? — кричить німець. — Ти не знаєш, що це означає — кохати, з’їдати себе від бажання, від пристрасти. Чи можеш ти собі хоча б уявити, як я страждаю? Невже в тебе немає до мене жодного жалю?
— Ні, — гордо і насмішкувато відповідає вона. — Але я маю батіг.
Вона швидко витягає його з кишені свого хутра і б’є художника руків’ям в обличчя. Він підіймається і відступає на кілька кроків.
— Ви можете знову малювати? — запитує вона байдуже. Він не відповідає, а тільки знову підходить до мольберта і бере пензля й палітру.
Вона вийшла чудово. Це портрет, рівному якому за подібністю ще треба пошукати, і одночасно він зображає ідеал — такими, я би сказав, палаючими, такими надприродними, диявольськими є фарби.
Художник вилив на полотно всі свої муки, своє обожнення і свої прокляття.
Тепер він малює мене, щодня ми кілька годин на самоті. Сьогодні він звертається до мене тремтячим голосом і каже:
— Ви кохаєте цю жінку?
— Так.
— Я також її кохаю. — На очах у нього виступили сльози. Він якийсь час мовчав і малював далі.