— Я прийшов, щоби побажати Вам щастя, — кажу я і вклоняюся. — Я бачу, милостива пані, що Ви знайшли свого повелителя.
— Так, Богу дякувати! — вигукує вона. — Не нового раба, цього я вже маю досить, а повелителя! Жінці потрібен повелитель, і вона обожнює його.
— Отже, ти обожнюєш його, Вандо! — закричав я. — Цього варвара…
— Я кохаю його так, як я ще нікого не кохала.
— Вандо! — я стиснув кулаки, але сльози вже виступили і хвиля пристрасти, якесь солодке божевілля охопили мене. “Добре, вибери його, візьми його за чоловіка, хай він буде твоїм паном — я ж хочу залишитися твоїм рабом, поки я живий”.
— Ти хочеш бути моїм рабом навіть у цьому випадку? — запитала вона. — Це було би пікантно, але я боюся, що він цього не терпітиме.
— Він?
— Та він навіть зараз ревнує до тебе, — вигукнула вона. — Він — до тебе! Він вимагав, щоби я негайно відпустила тебе, і, коли я йому сказала, хто ти такий…
— Ти йому сказала… — промовив я, як закляклий.
— Я йому все сказала, — відповіла вона, — я розповіла йому всю нашу історію, розповіла про всі твої дивацтва, все, а він, замість того, щоб розсміятися, розгнівався і затупав ногами.
— І погрожував, що битиме тебе?
Ванда дивилася в землю й мовчала.
— Так-так, — промовив я, гірко усміхаючись, — ти боїшся його, Вандо! — Я кинувся їй до ніг і збуджено обняв її коліна. — Я нічого не хочу від тебе, нічого, лише бути поруч з тобою, бути твоїм рабом!.. Я хочу бути твоїм собакою…
— Ти знаєш, мене нудить від тебе… — апатично промовила Ванда.
Я підскочив. У мені все кипіло.
— Тепер ти вже не є жорстокою, ти низька і підла! — суворо промовив я, наголошуючи кожне слово.
— Це вже було у Вашому листі, — заперечила Ванда і гордо повела плечима, — розумній людині не пасує повторюватися.
— Як ти поводишся зі мною? — вибухнув я. — Як це називається?
— Я могла би тебе покарати, — презирливо заперечила Ванда, — та я б цього разу, замість того, щоби шмагати тебе, обґрунтую свою відповідь. Ти не маєш жодного права звинувачувати мене. Чи не була я весь час чесною з тобою? Чи не кохала я тебе сердечно, навіть пристрасно? Чи я колись приховувала, що віддаватися мені, принижуватися переді мною — це небезпечно, що я сама хочу, щоб мене підкорили? Але ти хотів бути моєю іграшкою, моїм рабом! Ти знаходив найбільшу утіху в тому, щоби відчувати ногу, батіг зарозумілої, жорстокої жінки. Що ж ти тепер хочеш?
У мені дрімали небезпечні схильності, але лише ти їх розбудив. І якщо я тепер знаходжу задоволення в тому, щоб тебе мучити, поводитися з тобою жорстоко, то винен лише ти! Ти зробив з мене таку, якою я є зараз, і тепер ти ще, виявляється, такий боягуз, ти настільки слабкий і жалюгідний, що звинувачуєш мене.
— Так, я винен, — сказав я, — але чи не постраждав я за це? Дай цьому спокій, припини цю жорстоку гру.
— Я теж хочу цього, — відповіла вона з якимось дивним, фальшивим поглядом.
— Вандо! — запально вигукнув я, — не доводь мене до крайнощів, ти ж бачиш, що я знову мужчина.
— Це пожежа на соломі, — відповіла вона, — яка на хвилю піднімає шум, але гасне так само швидко, як і розгоряється. Ти думаєш мене залякати — ти просто смішний. Якби ти був той мужчина, за якого я тебе спочатку мала — серйозний, глибокий, суворий — то я би тебе вірно кохала і стала би твоєю дружиною. Жінці потрібний такий чоловік, на якого вона могла би дивитися знизу догори, а такий, який би — як оце ти — добровільно підставляв свою спину, щоби вона могла поставити на неї свої ноги — такий їй потрібний лише як цікава іграшка, і жінка відкидає його геть, коли він їй набридає.
— А ти спробуй мене відкинути, — сказав я зарозуміло, — бувають небезпечні іграшки.
— Не виводь мене зі себе, — закричала Ванда, і її очі почали блищати, а щоки вкрилися рум’янцем.
— Якщо я вже не маю володіти тобою, — переповненим люті голосом вів я далі, — то тобою не буде володіти ніхто інший!
— З якої п’єси ця сцена? — глумливо сказала вона, а потім вхопила мене за груди і поблідла від гніву. — Не виводь мене зі себе! — вела вона далі. — Я не жорстока, але сама не знаю, як далеко можу ще зайти, і чи взагалі існує ще якась межа.
— А що би ти могла вчинити мені прикрішого, ніж зробити з нього свого коханця, свого чоловіка? — відповів я, усе більше розпалюючись.
— Я можу зробити тебе його рабом, — швидко сказала вона, — хіба ти — не в моїх руках? Хіба я не маю угоди? Але для тебе це лише буде насолодою, коли я накажу тебе зв’язати і скажу до нього: “Робіть з ним, що хочете”.