Я поволі йду через залу і зупиняюся перед дверима її спальні.
Чому так стукає моє серце? Я ж такий щасливий.
Тихо відчиняючи двері, я відсуваю портьєру. Ванда лежить на отоманці і, здається, не помічає мене. Яка вона прекрасна в сріблясто-сірому шовковому убранні, що так зрадливо облягає її прекрасні форми і залишає неприкритими її чудовий бюст і руки! У її волоссі — чорна оксамитова стрічка. У каміні палає яскравий вогонь, ліхтар кидає червоне світло, уся кімната ніби залита кров’ю.
— Вандо! — нарешті кажу я.
— О, Северине! — вигукує вона. — Я з нетерпінням чекала на тебе. — Вона підскакує і обнімає мене; потім знову сідає на пишні подушки і хоче притягнути мене до себе, але я м’яко зсуваюся до її ніг і кладу голову їй на коліна.
— Знаєш, я сьогодні дуже закохана в тебе, — шепоче вона й, поправляючи мені розхристане волосся на чолі, цілує мої очі.
— Які в тебе прекрасні очі! Вони завжди подобалися мені в тобі найбільше, але сьогодні вони мене особливо зачаровують. Я вмираю… — вона потягнулася своїм прекрасним тілом і ніжно підморгнула мені крізь червоні повіки.
— Ти — зовсім незворушний — тримаєш мене, як колоду; зачекай, я зроблю так, що ти знову закохаєшся! — вигукнула вона і знову улесливо й пестливо припала до моїх уст.
— Я тобі більше не подобаюся! Я знову маю бути жорстокою до тебе — сьогодні я до тебе, очевидно, занадто добра. Знаєш що, дурнику, я тебе трошки пошмагаю…
— Але, дитинко…
— Я хочу цього.
— Вандо!
— Іди сюди, дай-но, я тебе зв’яжу, — вела вона далі і почала весело підстрибувати по кімнаті. — Я хочу бачити тебе закоханим по-справжньому, розумієш? Ось і шнурки. Але чи я ще зумію?
Вона почала з того, що обплутала мої ноги, потім міцно зв’язала мені за спиною зап’ястки і під кінець скрутила мені руки, як злочинцеві.
— Ось так! — промовила вона з радісною ревністю. — Ти ще можеш поворушитися?
— Ні.
— Чудово…
Після цього вона зробила петлю з цупкої мотузки, накинула її на мене через голову і опустила аж до бедер, потім міцно стягнула петлю і прив’язала мене до колони.
Раптом мене охопив невимовний жах.
— Я маю відчуття, ніби мене скарають на смерть, — тихо промовив я.
— Тебе й треба сьогодні порядно відшмагати! — вигукнула Ванда.
— Тоді одягни ще й блюзку з хутра, — сказав я, — прошу тебе.
— Це задоволення я вже тобі влаштую, — відповіла вона, взяла кацабайку, з усмішкою одягнула її, потім стала переді мною, схрестивши руки на грудях, і подивилася на мене напівзаплющеними очима.
— Ти знаєш історію про Діонісового бика? — запитала вона.
— Пригадую досить туманно. А що?
— Один придворний видумав для тирана Сіракуз новий пристрій для катувань, залізного бика, в якому засудженого до смерти закривали і ставили на сильний вогонь.
Коли залізний бик починав розпікатися і засуджений кричав від своїх мук, його зойки звучали, як рев бика.
Діоніс милостиво засміявся до винахідника і наказав тут же, на місці випробувати винахід і закрити в металевого бика самого автора.
Це дуже повчальна історія.
Ти прищепив мені самозакоханість, зарозумілість, жорстокість і ти станеш їх першою жертвою. Тепер я справді відчуваю насолоду в усвідомленні своєї влади, у зловживанні цією владою над людиною, яка і думає, і почуває, і жадає, як я, над мужчиною, який і духовно й фізично сильніший за мене, а особливо — над чоловіком, який мене кохає.
Ти ж мене ще кохаєш?
— До божевілля! — вигукнув я.
— Тим краще, — відповіла вона, — тим більше насолоди ти будеш мати від того, що я з тобою зараз зроблю.
— Що ти замислила? — запитав я. — Я не розумію тебе, у твоїх очах сьогодні виблискує жорстокість — і ти така дивовижно прекрасна — справжня “Венера у хутрі”.
Ванда, не відповідаючи, обняла мене і поцілувала. У цю мить мене знову охопив весь фанатизм моєї пристрасти.
— То де ж батіг? — запитав я.
Ванда розсміялася і відступила на два кроки.
— Отже, ти-таки хочеш, щоб тебе відшмагали? — вигукнула вона, зверхньо закидаючи голову.
— Так.
Обличчя Ванди змінилося, ніби спотворене гнівом, на якусь хвилинку вона видалася мені навіть гидкою.
— У такому разі шмагайте його! — голосно закричала вона.
У цей момент вродливий грек показав свою голову з чорними кучерями з-за гардин її спального ложа.
Спочатку я занімів, закляк. Ситуація була жахливо комічна, я би й сам голосно розреготався, якби вона не була такою безнадійно трагічною, такою ганебною для мене.