Мені здавалося, ніби я прокинувся зі сну.
Ось мені вже потекла кров під його батогом, я корчився, як черв, якого топчуть, але він шмагав далі без жалю, а вона без жалю сміялася, закриваючи в той же час запаковані валізки і вбираючись у своє подорожнє хутро, — вона сміялася ще й тоді, коли сходила вниз з ним під руку і сідала в карету.
Потім на мить все затихло.
Я прислухався, затамувавши подих.
Ось просвистів удар, коні смикнули — ще якийсь час було чути гуркіт карети… Все було позаду.
Якусь мить я думав про помсту, про те, щоби вбити його, але я був зв’язаний огидною угодою. Отож мені не залишалося більше нічого, як, зціпивши зуби, дотримуватися свого слова.
Першим відчуттям після страшної катастрофи мого життя було прагнення труднощів, небезпек та поневірянь. Я хотів стати солдатом і їхати до Азії або до Алжиру, але я був потрібен своєму батькові, старому й хворому. Так що я тихо повернувся на батьківщину і два роки допомагав йому в клопотах і у веденні господарства, і вчився того, чого до цього не знав і що освіжило мене, як ковток прохолодної води — працювати і виконувати обов’язки. Потім мій батько помер, і я став господарем обійстя, і нічого особливо не змінилося. Я сам одягнув іспанські чоботи і отак живу собі мило й розважливо далі, так, ніби мій старий батько стояв за моєю спиною і дивився своїми великими розумними очима через моє плече.
Одного дня я отримав якусь коробку з листом. Я впізнав почерк Ванди.
Дивно зворушений, я відкрив його і прочитав:
Шановний пане!
Тепер, коли від тієї ночі у Флоренції проминуло вже три роки, я можу ще раз зізнатися, що я Вас дуже кохала, але ж Ви самі знищили моє почуття через Вашу фантастичну відданість, через Вашу божевільну пристрасть. З тієї хвилі, коли Ви стали моїм рабом, я відчула, що Ви вже не зможете стати моїм чоловіком, але я вважала пікантним втілювати для Вас Ваш ідеал і, можливо, — тоді коли я чудово розважалася — Вас вилікувати.
Я знайшла сильного мужчину, такого, який мені був потрібен, і з ним я була така щаслива, як це тільки можна бути щасливою на цій смішній глиняній кульці.
Але моє щастя було, як і все людське, короткотривалим. Приблизно рік тому він загинув на дуелі, і відтоді я живу в Парижі життям Аспазії.
А Ви? Вам, звичайно, не забракло сонячного проміння, коли Ваша фантазія втратила над Вами свою владу і виявилися ті риси, що мене тоді так захопили — ясність думок, сердечна доброта і передусім — моральна серйозність.
Я сподіваюся, що від мого батога Ви одужали. Лікування було жорстоким, але радикальним. На спогад про той час і про жінку, яку Ви так пристрасно кохали, я посилаю Вам картину нещасного німця.
Венера у хутрі
Я не міг не посміхнутися, і коли поринув у роздуми, то переді мною раптом постала прекрасна жінка в оксамитовій блюзці, обшитій горностаєм, з батогом у руці. Я усміхнувся, згадавши цю жінку, яку я так божевільно кохав, блюзку з хутра, що колись мене так захоплювала, батіг, і нарешті я усміхнувся до своїх болів і сказав до себе: “Лікування було жорстоким, але радикальним. Та найголовнішим є те, що я вилікувався.”
— І яка ж мораль цієї історії? — запитав я, коли поклав рукопис на стіл.
— Що я був ослом, — вигукнув він, не обертаючись до мене, здавалося, що він почуває себе незручно. — Якби тільки я тоді відшмагав її!
— Дивний засіб! — відповів я. — Це у твоїх селянок могло би ще…
— О! Вони до цього звикли, — жваво відповів він, — але подумай собі про вплив цього на наших вишуканих, нервових, істеричних дам…
— А мораль?
— У тому, що жінка, якою її створила природа, і якою її виховує мужчина в наш час, є його ворогом і може бути лише або його рабинею, або деспотицею, але ніколи — подругою. Це стане можливим лише тоді, коли вона буде мати ті самі права, коли вона буде рівною йому і в освіті, і в праці.
А тепер ми маємо лише один вибір — бути або молотом, або ковадлом. Я був ослом, коли зробив із себе раба жінки, — розумієш?
А звідси і мораль цієї історії: хто дозволяє, щоб його шмагали, той на це заслуговує.
Мені ці удари, як бачиш, пішли на користь: рожевий надчуттєвий серпанок розвіявся, і вже ніхто ніколи не зможе мене переконати, що священні мавпи з Бенареса або Платоновий півень — це правдивий Божий образ.