Звичайно, літературний спадок Захер-Мазоха надзвичайно неоднорідний — екзистенційна ситуація поставила його в жорсткі умови, змусила писати, виходячи з попиту книжкового ринку того часу, перетворила на літературного “продуцента”, центральною темою письменства котрого стали невтомні варіації “пікантної теми”, названої згодом “мазохістською”. Саме в ній і вбачався негативний аспект творів Захер-Мазоха.
Його романи та новели настільки ж сильно впливали своїми негативними властивостями, як і позитивними: поряд з рідкісним талантом зображати яскраво-пристрасні характери, надавати мовленню індивідуальних відтінків, послідовно розвивати дію — непогамовна чуттєвість та безсоромне оголення перверзії глибинних почуттів допомогли завоювати прихильність численних читачів… (Ріхард М. Мейєр. Захер-Мазох. 1907).
Тому, напевно, надзвичайно важливо зуміти знайти диференційний підхід до того, що написав письменник, відокремити естетично вартісне від випадкового. У чому ж літературна цінність текстів Захер-Мазоха?
Зустрівшись із текстом, читач вступає з ним у певний зв’язок, висловлює йому свою довіру. Найголовніша мета цього діалогу — порозумітися з тим, що цей текст представляє, осягнути його сутність. І, мабуть, не лише для того, щоб дізнатися про оригінальні думки автора, спробувати пояснити їх психологічно та історично, а передусім співпережити, підійти до нового пізнання як самого письменника, його епохи, так і креативного самопізнання. Причому єдиної інтерпретації одного і того ж тексту бути не може — це зумовлено гетерогенністю самих текстів та унікальністю індивідуального світу уяви тих, хто входить із ними в резонанс.
Я міг би розповісти про нього ще багато гарного, світлого та хвилюючого, але той, хто хоче його пізнати, нехай прочитає його твори; кожна духовно обдарована людина, безумовно, знайде в них піднесення та спочинок і зачислить це ім’я до найкращих — Леопольд фон Захер-Мазох (Ойген фон Закс: Д-р Леопольд Рицар фон Захер-Мазох).
Первинним герменевтичним завданням будь-якої інтерпретації художнього тексту стає адекватне розуміння мови, якою написаний оригінал. Якщо рецепція твору відбувається через переклад, особливого значення набуває в ньому, за Вальтером Бен’яміном, відлуння самого оригіналу: переклад має бути прозорим, не затінювати оригінал, не загороджувати йому світла. У перекладі творів Захер-Мазоха українською мовою перекладачеві сприяє одна обставина — багатоголосся мови письменника, провідна мелодія якої відлунює слов’янським тембром.
Захер-Мазох мислив та писав німецькою мовою. За все своє життя він постійно змінював місце проживання — біографічна топографія письменника надзвичайно барвиста: вона охоплює увесь тогочасний німецькомовний простір, такі міста й містечка Австро-Угорщини та Німеччини, як Львів, Прага, Грац, Відень, Брук-на-Мурі, Будапешт, Ляйпціґта Ліндгайм (земля Гессен). Однак німецька мова, якою пише письменник, надзвичайно чиста й витримана в узгодженні з усіма загальноприйнятими літературними нормами, як вони сформувалися до середини XIX ст. Сприяло цьому його походження з аристократичної австрійської родини, ґрунтовна освіта, а також вроджене мовне чуття. Захер-Мазох уникає будь-яких діалектизмів, хоча у його творах можна зустріти багато слов’янських мовних утворів: українських, російських та польських лексем і фразеологізмів, власних назв та імен, які автор вводить у супроводі власних коментарів задля галицького колориту своїх творів. Як істинний галичанин, уже в ранньому дитинстві він мав змогу спілкуватися багатьма мовами: рідною не раз називає “русинську”[2], яку чув від своєї годувальниці й няньки — молодої української селянки; вдома прийнято було розмовляти польською, французькою та німецькою. У мальовничих Винниках біля Львова, де майбутній письменник часто проводив літнє дозвілля, товаришами ігор були українські, польські, єврейські та швабські хлопчаки (діти німецьких колоністів). Регулярні заняття німецькою мовою розпочалися в гімназії — спочатку у Львові, згодом у Празі. Свою німецьку — як державну мову монархії Габсбурґів — Захер-Мазох удосконалював в університеті міста Град, у якому він згодом отримав посаду доцента історії.
У студентських колах з нетерпінням чекали молодого професора; сини муз, гордовиті й розгнівані на викладача, який був їхнім ровесником, намагалися з ним познайомитись; довго їм, звичайно, чекати не довелося. Одного погожого ранку до їхнього кола ввійшов витончений, стрункий молодий чоловік, вигляд якого був майже хлоп’ячим. Його манери мали на собі відбиток довершеної невимушености — жодного сліду пихи чи зарозумілости, одухотворені риси, прекрасні очі, темне волосся, блідий колір шкіри та щось недбале в одязі визначали його подобу. Молодий професор читав свої колегіуми дещо втомлено та знесилено, однак його натхненні лекції приковували увагу, хоч і відчувалось, що кафедра — не його покликання… Для цього місця він був занадто поетично влаштованим (Ойґен фон Закс: Д-р Леополш Рицар фон Захер-Мазох).
2
Чіткого розмежування між означеннями “русинський”, “малоросійський” та “російський” в Австро-Угорщині та Німеччині на той час не було. Визначення “український” було маловідомим, що засвідчено текстами Захер-Мазоха й зумовлено історично (Прим. Л.Ц.).