Знання багатьох мов та вроджений талант оповідача сприяли тому, що мова, якою пише Захер-Мазох, витворює, чи не вперше в австрійській літературі того часу, особливий мовний феномен, характерний для багатокультурних просторів, який виявився й у творчості багатьох інших письменників галицького походження: при довершеній філігранності та контрольованості літературної норми національної мови крізь її стрій звучить мелодія етнічно барвистого мовного середовища. Найяскравішими прикладами такого явища стане згодом стилістика двох галицьких письменників першої половини XX ст. — німецькомовного автора Йозефа Рота та польськомовного Бруно Шульца. Цей феномен надав індивідуальному стилю Захер-Мазоха особливої виразносте, його мові — характерної поліфонії. Чужомовність присутня в творах письменника саме на цьому, вторинному рівні, і наповнює їх характерною аурою.
…я вважаю його, поряд з Гайне, одним з найкращих стилістів німецької мови. Його реченням поряд з ясністю, прозорістю, простотою, звичністю притаманна така разюча сила, яка сьогодні не зустрічається ні в кого. Жодних довгих відтинків, жодних складних синтаксичних періодів, надзвичайно мало чужомовних слів; думки спливають, мов шелестіння хвиль, розмірено, сповнені м’якої, приємної благсавучности; жодних незавершених речень, жодних тире, знаків оклику, які розсікають та розривають стиль, як це так часто буває в наш час (Гульда Едле фон Захер-Мазох. Спогади про Захер-Мазоха).
Цей феномен зумовив і те, що навіть антагоністично настроєні опоненти творчости Захер-Мазоха не змогли втриматись від зауваг щодо барвистости, витончености та чуттєвости його мови. Прикметно, що в період, коли письменника так відверто цькувала німецькомовна критика за його політичні переконання, етнічні симпатії та знищення багатьох табу глибинного психічного життя людини, неодноразово звучали закиди щодо німецької мови, якою він писав, однак не з огляду на якісь “бажані” її недоліки, а лише за те, що письменник, обтяжений стількома “гріхами”, посмів користуватися саме цією мовою. Це, безсумнівно, засвідчувало страх перед силою сугестії мистецтва мовного стилю автора.
Він писав тільки німецькою мовою супроти німецьких інтересів та паплюжив німецьку граматику, виламуючи її по-русинськи (Констант фон Вурцбах. Захер-Мазох. 1874).
Ґрунт, на основі якого я засуджую нові новели Захера — політичний… Якщо він мав би далі розігрувати нігіліста, то я б порадив йому не лише думати по-російськи, але й писати по-російськи… (Карл фон Талер. Нігілізм у Німеччині. 1870).
Мовлення було вагомим акцентом індивідуального стилю Захер-Мазоха. Висловлювання індивідуального досвіду орієнтації в світі стало поштовхом до письма та визначило його стильову домінанту — для більшости творів письменника притаманна надзвичайна експресія розгортання дії, яскрава образність мови, сила сугестивного впливу на читача, зумовлена напругою очікування.
Як, властиво, я спромігся написати свій перший роман? Подія ця була досить прикметною. Я охоче проводив тоді свої вечори в баронесси Ґуденус, похилої віком, шляхетної дами. Одного разу я почав розповідати про повстання 1846-го року, і манера моєї розповіді просто електризувала цю літню даму. “Та напишіть же Ви про все це! — вигукнула вона. — 3 цього вийде прекрасний роман” (Л. фон Захер-Мазох. Автобіографія).
Мій чоловік мав небезпечний талант промовця, який легко захоплював, і той, хто беззастережно потрапляв під його вплив, міг забути про все. (Ванда фон Захер-Мазох. Сповідь мого життя).
Чи не найприкметнішою рисою структурування текстів творів Захер-Мазоха є обов’язкова присутність автора, що надає їм своєрідного обрамлення. Цей стилістичний засіб, характерний для багатьох авторів середини XIX століття, уможливлює озвучення голосу оповідача, чим посилює правдоподібність зображуваного, викликає в читача довіру, перетворює його на слухача, полоненого оповіддю. Однак надто довгі рефлексії, концентрація уваги на особі автора та невтомні варіації деяких тем, надто мотиву упокорення чоловіка вродливою та владною жінкою, взаємозв’язку насолоди й страждання, ставали подекуди на заваді характерній творчій манері письменника — неспокійному стилю викладу, його істинно драматичній експресії. На це одразу ж звернули увагу неприязно настроєні літературні критики.