…Захер-Мазох їздить та бродить по краю, щоб слухати рані історії. Люди, з якими він зустрічається, дійсно обтяжені історіями, довгими, добре скомпонованими історіями, і тільки з’являється Захер-Мазох, вони починають розповідати, або ж тримають для нього готовими цілі рукописи; бо Захер-Мазох є обраним духівником цілого округу Коломиї (Отто Ґлагау: Наслідувачі Турґенєва. Карл Детлеф — Захер-Мазох. 1872).
Однак вирішальними для визначення літературної вартости творів стають такі особливості таланту письменника, як надзвичайна гострота спостереження, зумовлена розвинутою сенсорністю, уміння чітко й достовірно зображати характери, звернення до загальнолюдських етичних та філософських проблем, легка й елегантна, дещо нервова манера вислову. Юнацьке захоплення театром та мрії про акторську діяльність розвинули досвід тонкого розуміння мови рухів людського тіла. Захер-Мазох, надто в перший період літературної творчости, належить до тих письменників, які писали лише тоді, коли відчували в цьому внутрішню потребу, чиї теми — не результат довготривалих пошуків по архівах та бібліотеках, а підказані самим життям, чим зумовлена як природність їх викладу, так і легкість сприйняття. Показною щодо цього є історія написання новели Дон Жуан з Коломиї, яка принесла авторові блискавичний успіх.
Це було навіть модою того часу, при зустрічах у салонах, які зберегли смак до витворів духу, питати: “Чи читали Ви ‘Дон Жуана з Коломиї’? І якщо який-небудь недбаха відповідав “ні”, то, звичайно, не полишали нагоди обов’язково йому сказати: “Ну, так почитайте ж його, і побачите, що чогось подібного Ви ще не читали” (Journal des Dibats. 1874).
Поштовхом до написання твору стало переживання, пов’язане з нещасливим коханням до польської шляхтянки Анни фон Коттовіц, яка, хоч і розлучилася заради Захер-Мазоха з чоловіком, однак не змогла відмовитися від своїх дітей:
Єдиною перешкодою були діти, лишити яких при собі мати намагалась будь-якою ціною. “Ви не можете зрозуміти серце матері”, — сказала вона мені… І раптом я зрозумів, що ми — ніщо інше, як іграшка природи. Якщо в мить екстазу здається, що чоловік і жінка зливаються в єдину істоту, це мало цікавить природу! Наше щастя для неї — ніщо: їй залежить лише на збереженні та розмноженні людського роду. Я побачив між чоловіком і жінкою глибоке провалля й зрозумів, що, хоча діти і є ланцюгом, яким приковані батько й мати одне до одного, мов прокляті в пеклі у Данте, вони водночас — та роздільна вода, що руйнує спорідненість душ.
Мов блискавка пройняло це відкриття мою душу, і, подібно до неї
— селяни кажуть, ніби блискавка запліднює землю, — вона посіяла в мені зерно, з якого згодом проросла історія “Дон Жуана з Коломиї”. Фабула й фігури цього роману взяті з історії нещасливого шлюбу, історії, яка теж відбулася в мене на очах. І тут материнська любов все далі й далі віддаляла подружню пару одне від одного, і тут чоловік став “зрадливцем”.
Обидва ці досвіди гнітили мене, мов нерозв’язана проблема. Вони займали мене вдень і вночі, поки я не знайшов розв’язання. Протягом восьми днів я написав тоді роман. Це був перший твір, який вийшов із глибини мого серця. Тоді я взагалі ще не думав про публіку, я писав для себе, і коли закінчив, то зітхнув і відчув себе настільки легко, ніби пережив тяжку хворобу (Леопольд фон Захер-Мазох. Спогади цит. за Е. Шмальцродтом).
Варто зупинитися хоча б на деяких художніх засобах, притаманних індивідуальному стилю Захер-Мазоха. Розповідь представлена здебільшого з різної перспективи споглядання, що зумовлює панорамність викладу та розмаїття нюансів сприйняття тексту. Окрім згаданої вже перспективи безпосереднього споглядання самого оповідача та головного героя, котрий представляє розвиток подій у своїй інтерпретації, багато епізодів засвідчують характерну для літератури XX ст. “особистісну ситуацію розповіді”, коли зображуване дійство розгортається безпосередньо у сенсорному сприйнятті дійової особи, що ментально передається реципієнтові.
Яскравим прикладом таких переходів від однієї манери викладу до іншої та зміни перспективи споглядання зображуваного є новела Прогулянка на санях. Якщо ландшафт експозиції твору — зимовий пейзаж східної Галичини — розгортається в естетичному спогляданні оповідача, голос якого чується мовби “поза кадром”, то перспектива зображення будівлі панського маєтку несподівано змінюється, з безсторонньої вона перетворюється на сценічну: те, що відбувається у приміщеннях першого та другого поверхів подано послідовно, у спогляданні “уявного перехожого”. Сама ж “прогулянка на санях” представлена із перспективи головної героїні Альдони, чим передається динаміка зміни рухомих об’єктів під час їзди. Майстерно переданим зимовим пейзажем, який візуально та акустично входить у резонанс з почуттями жінки, її душевним станом, підкреслюється її самотність. Цьому описові передує ремарка автора, який неначе милується невеликим шедевром живопису: Це була дивовижна прогулянка по схожій на океан, безмежній та сумовито-монотонній засніженій рівнині: оздоблені лебединою голівкою білі сани, вороні запальні коні й красива гордовита жінка в княжому хутрі. Тут знаходить вираження ще одна особливість стилістики письменника: визначальне значення візуального аспекту сприйняття. Більшість текстів Захер-Мазоха — це тексти “погляду”. Ця особливість, до речі, має кілька характерних виявів.