Не випадково вагоме місце у текстах Захер-Мазоха займає звернення до засобів театрального вираження. Особливо відчутне театральне дійство знову ж таки у новелі Венера у хутрі — з усіма декораціями, Перевдяганнями, майстерним драпуванням тканинами, огортаннями хутром, відповідними аксесуарами та театральними жестами. Не одноразово упродовж розвитку сюжету новели наголошується на тому, що стосунки, які розвиваються між Северином та Вандою, — це лише гра, де герої виконують свої конкретні ролі, хоча початкова режисура й належить Северинові. Назва гри та ж — “Венера у хутрі”, і правила її, як належиться, закріплені між партнерами відповідною угодою. Саме в той момент, коли Ванда починає ігнорувати ці правила, гра перестає бути грою, а ілюзія обертається дійсністю. Северин усвідомлює катастрофу, він бачить, що його театральний аттитюд був вельми комічним. Гра, як один із феноменів людського буття, значною мірою визначає і поведінку людини.
Важливою деталлю всього театрального дійства є договір, який уклала Ванда, і який містить зобов’язання тільки для Северина. Цей договір і є гарантом того, особливо для жінки, що стосунки між ними розвиватимуться в полі гри. Цей документ урегульовує характер відносин коханців на час передшлюбного “експерименту” (вперше новела була надрукована 1869 року — sic!), та, водночас, надає їм гротесково-пародієзованого відтінку, надто щодо умови псевдоготовности Северина до самогубства. Прикметно, що саме навколо цього розгорнулися згодом дискусії багатьох дослідників, зацікавлених проблемою “мазохізму”. Ретельно вивчалися та зіставлялися два інших договори — укладений самим письменником договір-жарт, який стосувався його любовної пригоди з Фанні фон Пістор (пригоди, яка частково стала зразком колізії Венери у хутрі), та інший, укладений уже після успіху новели його майбутньою дружиною Анґелікою Рюмелін, якій вдалося вмілими інтригами спровокувати розвиток своїх відносин з відомим письменником. Не варто, мабуть, заглиблюватись у проблеми vita sexualis самого автора, але порівняння текстів цих угод проливає світло на міру іронії, притаманної договору між Вандою та Северином. Якщо перший договір, ця жартівлива інтермедія рабстві, написана у легкограйливому тоні, який ні до чого не зобов’язує, і став прототипом угоди в новелі, то договір Ангеліки, яка умисне починає підписуватися Ванда фон Дунаєв, є вторинним стосовно тексту твору, представленим у суб’єктивній інтерпретації та засвідчує категоричну імперативність доволі обмеженої жінки. Характерними є сама інтонація та окремі деталі документа-жарту, підписаного Захер-Мазохом та Фанні: