Пан Леопольд фон Захер-Мазох зобов’язується своїм чесним словом бути рабом пані Фанні фон Пістор, беззастережно виконувати всі її побажання та повеління протягом шести наступних місяців.
Пані Фанні фон Пістор, зі. свого боку, не має права вимагати від нього чогось ганебного (того, що могло б позбавити його чести як людину та громадянина). Вона, далі, має давати йому змогу працювати щодня шість годин… — що, звичайно ж, було для письменника особливо суттєвим.
Урахування яскраво вираженої іронії, а також театральности й жесту, притаманних багатьом творам Захер-Мазоха, надто новелі Венера у хутрі, уможливлюють інші підходи до прочитання текстів письменника. Після ознайомлення з ними, більшість, мабуть, розчарується в усьому, що стосується “мазохізму”. У цих текстах немає жодної непристойности, жодних фізичних чи психологічних деталей відвертої сексуальности, яка стала невід’ємним атрибутом навіть сучасної класики. Натомість — дифузія прихованої, витонченої еротики, знання й тонке відчування психоментальних особливостей людини. Своїми естетичними уподобаннями Захер-Мазох навіть випередив час. Ще задовго до розквіту культури Fin de Siècle, коли сексуальність відкрито ввійшла у сферу мистецтва, він звернув свій погляд на жорстоко-солодку гру любови, еротика й жінка стають його кредом, лейтмотивом творчости, набувають особливо витонченого, відверто-гедоністичного вияву.
Таке розмаїття художніх засобів та незвичне для літератури того часу їх використання зумовили те, що зачислити творчість Захер-Мазоха до одного конкретного літературного напряму неможливо, та, мабуть, і не варто. Спектр її надзвичайно широкий. У його текстах можна віднайти барокові мотиви vanitas і суттєві ознаки естетики романтизму, такі, як характерні ландшафти, витворені небокраєм безмежних рівнин, неприступними скелями та урвищами, прадавніми лісами та руїнами стародавніх замків, туга за далечінню, і, безсумнівно, іронія. Саме в цьому деякі його тексти можна порівняти з новелістикою Миколи Гоголя та ранніми драмами Франца Ґрільпарцера. За м’який, плинний стиль, уміння тонко відчувати природу та яскраво виражену людяність його не раз ставили в один ряд з класичними представниками “поетичного реалізму” Іваном Тургенєвим та Адальбертом Штіфтером, віднаходили в його творах і суворі риси натуралізму. Еротична тематика, інтерпретація її як “хворобливої”, ставали підґрунтям розуміння Захер-Мазоха як раннього декадента, навіть попередника Артура Шніцлера, а вплив світосприйняття Артура Шопенгауера, відголос у його творах “філософії життя”, зумовлювали віднаходження рис раннього екзистенціалізму. Поза тим, інтенції творчости письменника проектуються на деякі характерні особливості у світосприйнятті таких класиків XX сторіччя, як Франц Кафка та Томас Манн.
Ознаки різноманітних художніх напрямів та продуктивних можливостей, які містять тексти Захер-Мазоха — не випадковість. Майже всі вони належать то тих, що мають “подвійне дно” — читач та інтерпретатор може сам вибрати спосіб рецепції: розглядати текст поверхово, як звичайну белетристику, з позиції традиційних літературно-історичних підходів, а чи намагатись, керуючись сигналами, які цей текст подає, підійти до глибших пластів його значень.
Безперечно, це блискучий та значний талант: Захер-Мазох не лише має дар жваво й захопливо розповідати, йому водночас вдається надзвичайно наочно й барвисто зображати… Однак його не можна назвати реалістом de pur sang; отримувати задоволення від зображення змальованих з дійсності образів для нього — не остаточна мета мистецтва; ці образи мовби кристалізують глибоке філософське світосприйняття (Рудольф фон Готтшаль: Захер-Мазох як новеліст. 1878).
Це філософське світосприйняття зумовило творчі інтенції та задуми письменника ще на початку його літературного шляху. Успіх новел сприяє тому, що Захер-Мазох усе більше концентрується на обраній тематиці та художніх засобах її втілення. Він вирішує об’єднати їх у цикл, присвячений Коханню між чоловіком та жінкою. Цей задум зазнає розвитку: автор планує створити широку панораму людського буття, яка б охопила найважливіші його моменти:
Що більше я завершував новел про кохання між чоловіком та жінкою, то більше не влаштовувала мене його назва “Пісня пісень”. У пошуках заголовка б грудня мені прийшла в голову думка — не лише продовжити цей цикл наступним, про “Власність”, але й представити у великому циклі новел — наскільки було це можливим для митця — усе людське буття. З того моменту я почав виношувати цю ідею: на прогулянках, біля мальовничих руїн Ценобурґу, у години вечірніх сутінок ідеї та матеріал примножувались… Увесь цикл новел матиме назву “Заповіт Каїна”…